Збройний конфлікт на території України триває вже 11 років. Його початком стала окупація Кримського півострову у лютому 2014 року, за якою слідували активні бойові дії на сході України («Донбас», «регіон Донбасу»). Хоча загалом ситуація є «збройним конфліктом», фактично обидві події різні за своєю суттю: поки Крим став проявом безпосереднього зіткнення між РФ та Україною, на Сході був залучений додатковий «маріонетковий» елемент у вигляді представників Донецької та Луганської областей. Проксі структури переважно складались з проросійського населення України, яке підтримувало ідею контролю Росії над всією територією України через проросійський уряд, який би діяв шляхом фінансової та ідеологічної підтримки від влади РФ.
Якщо ситуація на території Криму чітко підпадала під визначення збройного конфлікту, що було підтверджено кількома резолюціями Генеральної асамблеї ООН, події на сході України були не такими очевидними з правової точки зору[1]. На додаток до цього, рішення ЄСПЛ щодо прийнятності міждержавної скарги України проти РФ щодо ситуації у Криму підтвердило, що Росія здійснює «ефективний контроль над цією територією»[2]. Водночас Прокурорка Міжнародного кримінального суду відкрила попереднє розслідування по ситуації та дійшла проміжного висновку про те, що події на сході України є змішаним збройним конфліктом, що триває: коли міжнародний та неміжнародний збройний конфлікт продовжуються паралельно[3]. Надалі ЄСПЛ, оцінюючи події на Донбасі у межах міждержавної скарги «Україна та Нідерланди проти Росії» щодо прийнятності заяви вказав, що, орієнтовно після 11 травня 2014 року (після проведення так званого «референдуму») самопроголошені формування «ЛНР» та «ДНР» набули достатньої організованості, яка дозволяє стверджувати про здійснення над ними контролю з боку РФ[4].
Як наслідок, в обох ситуаціях протягом багатьох років лунали звинувачення у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів. Органи влади України намагались розслідувати та притягати до відповідальності за їхнє вчинення, хоча ці спроби не призвели до вагомих результатів. Національна система правосуддя зазнавала труднощів через відсутність спеціалізації органів, брак знань, досвіду, експертизи, ресурсів, компетенції, відповідної правової бази (її недосконалість та суперечливість пропонувала різні підходи для правового режиму, в якому сприймався збройний конфлікт).
Водночас регіональні та міжнародні механізми також були неефективними у своєму реагуванні: ЄСПЛ був перевантажений та поглинутий великою кількістю заяв щодо порушень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод внаслідок збройного конфлікту; після п’яти років попереднього розслідування ситуації, Прокурорка МКС Бенсуда наприкінці 2020 року вирішила поставити на паузу можливе рішення про відкриття повноцінного розслідування через нестачу ресурсів[5]; Комітет ООН з прав людини має обмежені можливості для розгляду поданих заяв.
Таким був стан національного та міжнародного правосуддя до широкомасштабного вторгнення РФ на територію України. І хоча після 2022 року реакція міжнародної спільноти була безпрецедентною щодо запуску різноманітних ініціатив у сфері правосуддя та відповідальності, а також надання підтримки національним органам влади, питання ефективності цих ініціатив залишається актуальним як ніколи.
ГО Ukrainian Legal Advisory Group (ULAG) з 2014 року проводила моніторинг, аналіз та оцінку можливостей правосуддя та притягнення до відповідальності, а також реакції на агресію РФ проти України через:
- Представництво постраждалих від найтяжчих міжнародних злочинів (незаконне затримання; тортури / жорстоке поводження; сексуальне насильство, пов’язане зі збройним конфліктом; позасудові страти тощо) на різних рівнях: національному, регіональному та міжнародному.
- Взаємодію з національними органами влади через проведення тренінгів та консультацій.
- Взаємодію з міжнародними органами.
- Постійний моніторинг, аналіз та розробку необхідного національного законодавства.
- Взаємодію з міжнародними партнерами у питаннях правосуддя та відповідальності.
- Винесення уроків з інших ситуацій збройного конфлікту та вивчення підходів до правосуддя та відповідальності в контексті інших країн.
На додаток до цього, ULAG постійно взаємодіє з представниками системи правосуддя, чий практичний досвід було використано для кращого розуміння ситуації на національному рівні.
Враховуючи це, висновки у звіті ґрунтуються на первинних та вторинних джерелах, таких як:
- результати опитувань, проведених ULAG у партнерстві з іншими українськими організаціями;
- фокус-групи з представниками ветеранської та суддівської спільнот;
- неформальні та конфіденційні інтерв'ю зі слідчими та прокурорами;
- аналіз чинного законодавства та проєктів нормативно-правових актів;
- результати роботи з представництва інтересів потерпілих, які дозволили виявити прогалини у застосуванні стандартів;
- аналіз публічних заяв, виступів та позицій представників органів влади, зокрема системи правосуддя;
- офіційна статистика від органів державної влади;
- аналіз відомчих документів, що є у загальному доступі;
- аналіз стратегій, планів та пріоритетів роботи органів правосуддя.
Цей звіт підготовлений за рекомендацією експертів, які мають значний досвід у сфері розбудови спроможності систем правосуддя різних країн світу та формуванні ефективних механізмів притягнення до відповідальності для забезпечення правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини, вчинені під час інших збройних конфліктів.
Очікується, що цей звіт стане корисним інструментом для людей, відповідальних за формування підходів, у процесі прийняття рішень, спрямованих на розвиток архітектури правосуддя, здатної забезпечити справедливість для постраждалих від найтяжчих міжнародних злочинів в Україні через ефективні та змістовні процеси. Також очікується, що такий підхід, якщо він виявиться ефективним, може бути використаний для подолання безкарності та забезпечення правосуддя для постраждалих від усіх збройних конфліктів.
На наш погляд оцінка потреб необхідна для майбутнього відправлення правосуддя в Україні, що буде враховувати складні виклики, які існують у національній системі, позаяк вони пов’язані зі здатністю розслідувати та притягати до відповідальності велику кількість виконавців найтяжчих міжнародних злочинів зі значними масштабами постраждалих. Будь-яка майбутня стратегія для українського правосуддя, міжнародні чи національні підходи для забезпечення міжнародного правосуддя мають базуватись на всебічному аналізі та оцінці здатності національної системи України переслідувати злочини, так само як і відповідати потребам постраждалих.
Ми сподіваємось, що через представлення «прогалин» у національній системі можливо буде запропонувати більш адаптовану реакцію міжнародного правосуддя (більш вірогідно, що такою може бути «гібридний/інтернаціоналізований механізм»). Також очікується, що міжнародні партнери змінять свою позицію, якщо їм буде представлено ґрунтовне дослідження та оцінка української правової системи й архітектури правосуддя.
