Рецензент: Слідчий Служби безпеки України
Коментар до тексту:
- Дискусії щодо розуміння суб’єкту злочину агресії все ще продовжуються серед суддів Верховного Суду. Багато з них досі не розуміють, чому суб’єктами злочину за статтею 437 Кримінального кодексу України не можуть бути усі військовослужбовці Збройних сил РФ. Довелось з такою думкою зустрітись в роботі.
- Справедливість серед іншого передбачає не лише постановку вироку, а і його виконання. До цього часу не зрозуміло, що робити із вироками, які винесені у порядку спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (in absentia). Відбувається лише їхнє накопичення за відсутності бачення, що надалі із ними робити.
- Проблему з якістю законодавства та необхідністю внесення змін через виклики збройного конфлікту можливо було б спробувати вирішити за умови, якби Україна мала стратегію, що визначала б наше бачення збройного конфлікту у правовому аспекті. Ситуативні зміни законодавства на даний час стосуються вирішення лише однієї конкретної проблеми, щодо якої вносяться зміни. Загалом це не показує ситуацію на практиці, бо у цьому питанні відсутній комплексний підхід.
- На центральному рівні події з лютого 2014 року до 24 лютого 2022 року як складова частина міжнародного збройного конфлікту не досліджуються. Усі кримінальні провадження (за виключенням одиниць) відправлені на області, а в сучасних умовах області не мають ресурсу це розслідувати. Тому загалом всі наслідки збройного конфлікту, який мав місце до повномасштабного вторгнення у Криму та на Донбасі, відійшли на другий план.
- Стосовно обладнання для проведення експертних досліджень, то виникає проблема у його сертифікації в Україні. Крім того, стосовно обладнання для експрес-аналізів, то законодавство в Україні не передбачає в ході розслідування проводити такі аналізи — лише повноцінні експертизи.
- Не дивлячись на те, що відповідно до Кримінального процесуального кодексу України всі наслідки збройного конфлікту, які розслідуються зараз у кримінальних провадженнях, належать до підслідності слідчих органів безпеки. А по факту великий відсоток навантаження слідчих складають провадження, не пов’язані з війною та не віднесені до їхньої підслідності. Слідчі завантажені провадженнями за такими статтями як 191, 205, 364 Кримінального кодексу України та іншими. Нарікання на брак кадрів для ефективного виконання передбачених законом завдань у цій ситуації є необґрунтованим.
- Те, що слідчі Національної поліції розслідують кримінальні провадження за статтею 438 Кримінального кодексу України, пов’язано з формальною процедурою, за якою визнається неефективність розслідування слідчими органів безпеки. Такий підхід важко назвати розв‘язанням проблеми з підслідністю. Поряд з цим, у матеріалах кожного такого провадження залишається рішення про те, що слідчі СБУ не можуть проводити ефективне розслідування.
- У практиці розслідувань слідчі використовують розвідувальну інформацію, отримані дані під час такої діяльності, але кримінальне процесуальне законодавство України не визнає такого виду доказу. На жаль, ініціативи про внесення змін до законодавства з цього питання також відсутні.
- На фоні того, як саме вже кілька років тривають розмови про реформу Служби безпеки України, до цього часу немає жодного документа, який би відповідав на питання, якою має бути СБУ.
- На практиці міжвідомчі слідчі групи не замінили необхідність розв‘язувати питання з підслідністю інших органів розслідування за статтею 438 Кримінального кодексу України. Такі групи створюються зі слідчими поліції саме для посилення слідчої групи у певному кримінальному провадженні, а не для того, щоб обійти правила підслідності. Створення такої групи не означає, що провадження передається за підслідністю до іншого органу. Передача розслідувань за статтею 438 Кримінального кодексу України відбувається через процедуру встановлення неефективності розслідування слідчими органів безпеки.
- Робота над аргументами у провадженнях за статтею 438 Кримінального кодексу України вимагає часу слідчих, якого катастрофічно не вистачає. Необхідно розібратись у різних видах воєнних злочинів, як їх правильно описувати, а на це не вистачає можливостей. При цьому критично не вистачає позицій національних судів, які б мали допомогти у цій роботі. Тому здебільшого у таких провадженнях використовуються підходи та аргументи із розслідувань загальнокримінальних злочинів.
- Залишається відкритим питання, який судовий орган буде розглядати справи щодо наслідків міжнародного збройного конфлікту на території України. Він має бути дієвим. РФ зі своїми пособниками також може створити трибунал, в якому розглядатиме дії України. Тому нам потрібно знайти рішення щодо органу, який може допомогти отримати правосуддя щодо найтяжчих міжнародних злочинів.
- Щодо мобільних ДНК-лабораторій, то, відповідно до нашого законодавства та наявних методик, молекулярно-генетичні експертизи, зокрема порівняльні, проводяться в умовах стаціонарної експертної установи. Мобільні лабораторії прискорюють процедуру ідентифікації, але не застосовуються під час проведення експертизи з ідентифікації у кримінальних провадженнях. Їхні результати не можуть прирівнюватись до стаціонарно проведених експертиз, тому і не можуть використовуватись як доказ під час розслідування. Щоб розв'язати цю проблему, потрібно вносити зміни у методики проведення експертних досліджень.
- Щодо дублювання кримінальних проваджень за одними фактами злочинів, закон зобов’язує по кожній заяві потерпілого реєструвати провадження, а вже потім ставити питання про об’єднання із наявним або розслідувати окремо. Це призводить до того, що за умови вчинення одного злочину і наявності кількох потерпілих, реєструються кримінальні провадження за заявами кожного потерпілого, а потім — об’єднуються. Іншого шляху, на жаль, немає. Тому потрібно відбирати та систематизувати всі відкриті розслідування.
- Фактично, всі залучені органи до розслідування зберігають зібрані докази де є можливість. Це, у першу чергу, стосується речових доказів. Місце знайти важко, але кожен намагається забезпечити збереження доказу.
- Багато процесів за останні два роки, які пов’язані з можливістю отримати допомогу від держави, також прив’язуються до кримінальних проваджень і вимоги мати якийсь документ про статус потерпілого. У 2022–2024 роках ми визнавали потерпілими усіх підряд осіб, які втратили майно, втратили члена сім’ї, навіть просто були вимушені змінити місце проживання у зв’язку із війною. Це неправильно. Але адвокати далі шлють такі заяви в інтересах постраждалих і на це немає рішення. Постраждалим треба отримати від слідчого пам’ятку про права та обов’язки потерпілого та витяг з ЄРДР по його заяві. І більше їх нічого не цікавить, бо ці документи вказані у переліку документів, необхідних для отримання фінансової допомоги від держави.
- Великим викликом для слідчих органів безпеки є відсутність навичок та знань, необхідних для роботи з насильницькими злочинами. Спеціалізовані програми навчання для цього не пропонуються. До цього також відкритим питанням залишається мотивація та бажання самих слідчих розвиватись і набувати ці навички. Так само як і час для цього.
- Значне навантаження на слідчих органів безпеки спричинене розслідуванням кримінальних проваджень за статтями, які не віднесені до підслідності органу. Це забирає ресурс як у різних підрозділів, так і на місцевому рівні. Якщо розв‘язати це питання, то звільниться додатковий ресурс, який можна спрямувати на дослідження воєнних злочинів.
- Не дивлячись на триваючий збройний конфлікт, не вистачає пріоритету на розслідування порушень законів та звичаїв війни з боку органів досудового розслідування. Таке рішення має бути прийнято на рівні керівників різних органів, зокрема органів досудового розслідування, і цей пріоритет слідчі повинні бачити й відчувати. Тільки це зможе змінити підходи до роботи.
Рецензент: Суддя
Коментар до тексту:
- Питання виконання вироків in absentia наразі доволі актуальне, бо їхня кількість збільшується, але немає єдиного підходу до того, щоб вони дійсно були реалізовані. Вбачається, що такі вироки мають надсилатися на виконання до центральних органів (до прикладу, до прикордонної служби для відстежування можливого перетину кордону засудженою особою; до СБУ, у якої на таких осіб заведені розшукові справи і як вважається, що це може бути на майбутнє підставою затримання особи, хоча це є порушенням прав людини, оскільки єдиною підставою затримання для засудженої особи є ухвалений вирок, в резолютивній частині якого має бути чітко вказано: «Строк відбування покарання рахувати з дня затримання особи у порядку виконання цього вироку»). Враховуючи, що сам порядок розгляду справ in absentia викликає певні занепокоєння у міжнародної спільноти, але й з урахуванням тієї кількості вироків, які будуть ухвалені в Україні за таким порядком, слід уважно поставитися до порядку їхнього виконання, аби 1) дійсно вони були виконані та 2) щоб Україна не мала довгострокових наслідків з позовами до міжнародних судів щодо порушення прав людини.
Рецензент: Слідчий Національної поліції України
Коментар до тексту:
- Загалом, для роботи поліції важливо, щоб була запроваджена у національне законодавство альтернативна підслідність найтяжчих міжнародних злочинів за Кримінальним кодексом України — зокрема, надання можливості слідчим поліції розслідування цих злочинів на період воєнного стану.
- На сьогодні спеціалізовані слідчі підрозділи з розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту вже створені та функціонують у 10 слідчих управліннях ГУНП, а саме Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської, Дніпропетровської та Миколаївської областей. Окремо слід зазначити, що з часу окупації півострова Крим в структурі НПУ створено ГУНП в АР Крим та м. Севастополі, в якому функціонує слідчий підрозділ з розслідування злочинів, вчинених окупаційною владою півострова з 2014 року.
Рецензент: Прокурор
Коментарі до тексту:
- На рівні національної практики випадки незаконного перетину кордону у контексті учасників збройного конфлікту на території України отримували додаткову кваліфікацію, крім статей 110, 437 Кримінального кодексу України. Хоча підхід і було змінено, але практика кваліфікацій цих фактів була запроваджена.
- У частині навчання суддів міжнародному гуманітарному праву прослідковуються різні позиції, які пропонуються міжнародними та національними експертами під час навчальних програм. Це відповідно впливає на формування їхніх позицій у кримінальних провадженнях і те, що вони створюють власні підходи до розгляду справ. Такий підхід може суперечити міжнародним стандартам на практиці й підтримуватись іншими національними судами у провадженнях за схожими фактами.
- У більшості проваджень щодо порушень законів та звичаїв війни адвокати захисту проявляють пасивну позицію. В результаті, це може впливати на справедливість процесу в цілому.
- Кримінальний процесуальний кодекс України пропонує різні підходи до доказів, отриманих на етапі досудового розслідування, щодо перспективи їхнього врахування під час судового розгляду справи. Якщо протоколи проведення слідчих дій (зокрема, оглядів та обшуків), висновки проведених експертиз, речові докази можуть бути враховані судом, то показання свідків та потерпілих мають бути досліджені судом безпосередньо. Це створює додатковий ризик повторного травмування для постраждалих, оскільки їх свідчення на етапі розслідування можуть лише стати невіддільною основою для підготовки повідомлень про підозру та обвинувальних актів. Але водночас під час судових слухань їм доведеться заново надавати свідчення у кожному провадженні, де постраждалі особи мають статус потерпілого чи свідка.
- На практиці залишається проблема з тим, як провести допит потерпілих та свідків, які знаходяться за кордоном. Спілкування з ними слідчих у режимі відеоконференції та рапорт, складений за його результатами не є доказом, відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Процес опитування не прирівнюється за своїм статусом до проведення допиту, тому Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає, що, у разі необхідності отримання показань від опитаних осіб слідчий, прокурор повинен провести їхній допит. Зважаючи на кількість осіб, які перебувають за кордоном та чиї свідчення можуть бути корисними для кримінальних проваджень, необхідно шукати шляхи для того, щоб отримати інформацію від них, яка зможе бути використана як доказ у кримінальному провадженні.
- Чинним КПК України не передбачено безумовного права обвинуваченого, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження на повторний розгляд справи. З огляду на практику ЄСПЛ такий підхід може призвести до ухвалення рішень про порушення Україною статті 6 ЄКПЛ із необхідністю проведення повторного судового розгляду як належним способом усунення порушень. У майбутньому цією недосконалістю може скористатись РФ шляхом ініціювання масового подання до ЄСПЛ заяв засудженими в заочному порядку російськими військовослужбовцями.
- Як проблематику законодавства слід визначити нагальну необхідність вирішення на законодавчому рівні питання соціального захисту та матеріального забезпечення прокурорів, які проводять процесуальні дії в районах ведення бойових дій. На відміну від слідчих СБУ та Національної поліції наразі законодавство не передбачає соціальний захист прокурорів та членів їхніх родин у разі загибелі чи отримання поранення під час виконання своїх повноважень, зокрема під час розслідування міжнародних злочинів. Розв‘язання цього питання потребує внесення відповідних змін до Закону України «Про прокуратуру». Відповідний законопроєкт був внесений 12.06.2023 народними депутатами до Верховної Ради України (проєкт № 9380 Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру" щодо гарантій для прокурорів, які здійснюють повноваження у кримінальних провадженнях у районах ведення воєнних (бойових) дій»). Проте до цього часу на розгляд в сесійну залу не виносився.
- Законодавство України встановлює граничну чисельність співробітників Служби безпеки України. Але ці цифри охоплюють всіх працівників, серед яких є не тільки слідчі. В реальності їхня чисельність є набагато меншою у порівнянні з офіційними даними, що відповідно впливає на їхню можливість охоплювати весь масив розслідувань, які знаходяться у їхній підслідності.
- Запровадження у Кримінальному процесуальному кодексі України міжвідомчих слідчих груп на практиці не стало розв‘язанням проблем, які виникали з підслідністю проваджень за статтею 438 Кримінального кодексу України. Інструмент міжвідомчих слідчих груп не набув широкого поширення, а є окремим і тимчасовим засобом допомоги слідчим СБУ з боку слідчих НПУ в проведенні першочергових слідчих дій або їхньої великої кількості. На ефективність розслідування це кардинально не впливає, а передача кримінальних проваджень у порядку статті 36 КПК України залишається єдиним механізмом зменшення навантаження на слідчих СБУ.
- Пріоритет органів безпеки України весь період збройного конфлікту з 2014 року залишався на дослідженні фактів злочинів проти основ національної безпеки порівняно з найтяжчими міжнародними злочинами. Уваги до цих проваджень зі сторони СБУ після повномасштабного вторгнення РФ на територію України стало більше, але загальний підхід органу масштаби подій не змінили.
- Після повномасштабного вторгнення РФ на територію України СБУ намагалась знайти можливості розширити власні людські ресурси. В якості рішення було використано процес мобілізації, за яким до слідчих підрозділів СБУ залучали колишніх прокурорів, які не пройшли чи відмовились проходити атестацію.
- Органи прокуратури несуть на собі значне навантаження щодо дослідження наслідків збройного конфлікту та кримінальних проваджень у цілому. На фоні цього, рішення про соціальне та матеріальне забезпечення співробітників є непропорційним покладеним функціям. У порівнянні з правоохоронними органами та органами правосуддя, забезпечення прокурорів залишається поза увагою та є значно нижчим. Це впливає як на мотивацію працівників, так і на стабільність всієї системи прокуратури.
Рецензент: Прокурор
Коментарі до тексту:
- Особливо після повномасштабного вторгнення РФ на територію України стало зрозуміло, що проблематика регіонів залишається у сфері відповідальності відповідних державних органів на рівні областей. Інтереси потерпілих та увага на переслідуванні подій на території Кримського півострову та Донбасу з 2014 року є відповідальністю, у першу чергу, правоохоронних органів та органів правосуддя відповідних регіонів, а з центрального рівня в частині формування загальної політики не отримує належної уваги.
- На рівні України та її правоохоронних органів досить багато очікувань покладалось на Інтерпол як дієвий механізм розшуку підозрюваних у провадженнях, пов’язаних зі збройним конфліктом. Але вже після перших звернень з 2014 року стало зрозуміло, що на практиці його використати неможливо.
- Під час кваліфікації злочинів за статтею 438 Кримінального кодексу України та застосування положень договорів у сфері міжнародного гуманітарного права, ратифікованих Україною було виявлено кілька проблем. По-перше, якість перекладу текстів українською мовою. У конвенціях могли бути застосовані різні терміни або у деяких українських версіях документів відсутні частини статей. По-друге, не всі конвенції мають офіційний переклад українською мовою. Така ситуація негативно впливає на практику та на чіткість тлумачення відповідних норм у межах кримінальних проваджень. А до цього часу питання зі зміною перекладу залишається невирішеним.
- Підслідність органів розслідування за статтею 438 Кримінального кодексу України залишається проблемою на практиці. Можливо, як варіант пропозиції законодавчих змін, варто передбачити у статті 216 Кримінального процесуального кодексу України можливість прокурору визначати підслідність міжнародних / воєнних злочинів / зазначених у розділі XX Кримінального кодексу України будь-якому з органів досудового розслідування. Це може бути виправданим рішенням через те, що не тільки СБУ, а й НПУ та ДБР залучаються до таких розслідувань та, якщо передбачити у кожного з органів підслідність для розслідувань, на практиці може виникнути між ними конкуренція, а прокурор у цьому випадку може бути регулювальним органом.
- З приводу необхідності визнання інформації, отриманої внаслідок розвідувальної діяльності, в якості доказу давно тривають дискусії. Як варіант за аналогією щодо документів, передбаченою абзацом 2 частини 2 статті 99 Кримінального процесуального кодексу України, можна додати «розвідувальними органами з дотриманням Закону України «Про розвідку». Цей закон має схожі принципи, як і Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» (статті 13–28).
- Проведення допитів потерпілих та свідків, які знаходяться за кордоном, у режимі відеозв’язку потенційно може сприйматись як порушення вимог розділу IX Кримінального процесуального кодексу України та конвенцій/договорів про взаємну допомогу у кримінальних справах, оскільки може тлумачитись як втручання у суверенні права держави-перебування. Тому такий варіант на практиці — це точно не розв‘язання проблеми з проведенням допиту таких осіб.
- Щодо врегулювання питання залучення іноземних фахівців до кримінальних проваджень в якості пропозиції можна розглянути в Кримінальному процесуальному кодексі України можливість для слідчого чи прокурора отримання консультативних висновків у спеціальній галузі, своєрідних amicus curiae, рекомендації яких неможливо отримати в іншому передбаченому процесуальному порядку.
- Положення Кримінального процесуального кодексу України у деяких моментах закріплює занадто великий контроль від судової влади під час проведення досудового розслідування. Такий підхід загалом теж впливає на завантаженість судів та їхній ресурс, який необхідний для розгляду проваджень.
- Загалом, питання проведення допитів на етапі досудового розслідування втрачає, подекуди, свою актуальність. Оскільки протоколи допитів, складені на стадії розслідування, не мають жодного значення для суду, зважаючи на принцип безпосереднього дослідження доказів. Його лише можна використати для притягнення особи за давання завідомо неправдивих показань. Водночас вимоги статті 225 та частини 11 статті 615 Кримінального процесуального кодексу України створюють конкуренцію норм. В якості уніфікації цієї процедури можливо варто передбачити якісь запобіжники, як проведення такого допиту за участі адвоката, щоб забезпечити право на перехресний допит.
- Законодавство України, враховуючи умови та виклики збройного конфлікту, має передбачати дослідження воєнних злочинів в якості пріоритету роботи органів досудового розслідування. Важливо забезпечити, щоб ці розслідування ставали фокусом у роботі, а не залишались лише приводом для виступів у ЗМІ. Водночас ефективність розслідування має чітко контролюватись по вертикалі внутрішнього управління. Бо підхід, який є зараз, призводить до того, що органи, яким не підслідна стаття 438 Кримінального кодексу України, розслідують провадження за залишковим принципом.
- На практиці, як на суддів, так і на органи досудового розслідування та прокуратури впливають наслідки збройного конфлікту. Масові ракетні обстріли, загальна небезпека, ризики для енергетичної інфраструктури, безпекові умови на місцях роботи — змушують змінювати підходи до роботи та її організації.
- З практики розслідувань стало помітно, що велика кількість осіб, які фактично є потерпілими від воєнних злочинів, не усвідомлюють цього. Люди вважають себе жертвами/потерпілими коли шкода завдана здоров’ю і майну, а деколи й цього не розуміють.