Зміст дослідження

Огляд положень національного законодавства

Розділ аналізує зміни в кримінальному та кримінальному процесуальному законодавстві України в контексті збройного конфлікту, зокрема, фрагментарність цих змін та невідповідність міжнародним стандартам. Окрему увагу приділено проблемам підсудності, доказування та процесуальних бар'єрів, а також міжнародним стандартам щодо розслідування і переслідування міжнародних злочинів. Зосереджено також на досвіді інших країн і необхідності вдосконалення національної правової системи, зокрема стандартів у сфері передачі доказів та спеціалізованих процедур у воєнний час

Час читання:
90
хв
Останнє оновлення:
21.4.2025
Зміст розділу
Toc Heading
Toc Heading
Toc Heading
Toc Heading
Toc Heading

Контекст внесення змін


За 11 років триваючого збройного конфлікту на території України, норми кримінального та кримінального процесуального законодавства не раз зазнавали змін. Але всі нововведення не були системними через відсутність прикладного стратегічного бачення серед законодавців та імплементаторів. Попри ряд стратегій та стратегічних планів, підготовлених міжнародними експертами для ОГП, їх важко реалізувати на практиці через відсутність відповідної законодавчої бази. Зміни до законодавства були вибірковими, без чітких пріоритетів, адресували лише певні аспекти проблем, які потребували правового врегулювання.

Натомість серед викликів, які потребують цілісної реакції з боку законодавця, можна виділити такі: 

  • відсутність доступу правоохоронних органів до частини території, де були вчинені злочини;
  • відсутність підслідності в органів поліції для розслідування цієї категорії порушень;
  • потреба для правоохоронних органів у налагодженні взаємодії з військовими для виконання їхніх повноважень, які не можуть бути реалізовані через активні бойові дії та, відповідно, обмежений доступ до окремих територій;
  • необхідність використання розвідувальної інформації та відомостей з відкритих джерел, як доказів;
  • необхідність тривалий час зберігати докази;
  • необхідність забезпечення фіксації порядку передачі доказів;
  • виїзд значної кількості постраждалих та свідків злочинів за кордон та їхнє внутрішнє переміщення у межах України;
  • неможливість розшукати та затримати більшість виконавців злочинів;
  • забезпечення безпеки та захисту свідків та потерпілих від найтяжчих злочинів;
  • недостатні гарантії справедливого судового розгляду;
  • необхідність закріплення гарантій реалізації підходу, орієнтованого на потерпілих;
  • пропорційність призначених покарань до рівня виконавців злочинів та тяжкості правопорушення;
  • відсутність гарантій фізичної та психологічної безпеки для адвокатів, які б забезпечували їхній захист;
  • неможливість забезпечити явку потерпілих та свідків, які знаходяться за кордоном чи на окупованій території, для проведення процесуальних дій чи судового розгляду справи тощо

Кримінальне законодавство

Визначення міжнародних злочинів

Положення Кримінального кодексу України в частині найтяжчих міжнародних злочинів не зазнали змін після початку збройного конфлікту на території України у 2014 році. На практиці, провадження замінили процес документування порушень законів та звичаїв війни. Тривалі дискусії та наявний запит на гармонізацію кримінального законодавства України з міжнародним гуманітарним правом та міжнародним кримінальним правом не отримали практичного втілення. На момент повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року правоохоронні органи мали у своєму розпорядженні аналогічний набір інструментів для правової кваліфікації діянь, як і у 2014 році.

Виклики для законодавства почались одночасно з кваліфікацією найтяжчих міжнародних злочинів. У результаті запровадження правового режиму антитерористичної операції у 2014–2018 роках та потім операції об’єднаних сил у 2018–2022 роках, органи влади України почали активно використовувати міжнародні злочини під розумінням терористичної діяльності (детальніше у Додатку 1). Застосовувались такі статті КК України як: стаття 258 «Терористичний акт», стаття 258-1 «Втягнення у вчинення терористичного акту», стаття 258-2 «Публічні заклики до вчинення терористичного акту», стаття 258-3 «Участь у терористичній організації», стаття 258-4 «Сприяння вчиненню терористичного акту», стаття 258-5 «Фінансування тероризму». Зміни до Кодексу в цей період також стосувались особливостей притягнення до кримінальної відповідальності за такі діяння[53].

Щодо кваліфікації порушень міжнародного гуманітарного права та прав людини в умовах збройного конфлікту, Кримінальний кодекс України було доповнено тільки статтею 146-1. Вона охоплює факти насильницьких зникнень, зокрема вчинених «представниками іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представниками окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи й структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які здійснювали виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України»[54].

Протягом 6 місяців активної фази збройного конфлікту, у 2022 році зміни до Кримінального кодексу України вносились 13 разів[55]. Кожен із законів стосувався умов збройного конфлікту та удосконалення положень кримінального законодавства. Але жоден з текстів не мав відношення до прогалин у національному законодавстві, які стосуються розслідування, переслідування та розгляду найтяжчих міжнародних злочинів. Зокрема було внесено такі зміни: введено поняття «колабораційна діяльність» (стаття 111-1 ККУ), оновлено положення про державну зраду (стаття 111 ККУ), запроваджено відповідальність за кіберзлочинність (стаття 361 ККУ), введено відповідальність за нецільове використання гуманітарної допомоги (стаття 201-2 ККУ), поширення інформації про військові позиції (стаття 114-2 ККУ), пособництво державі-агресору (стаття 111-2 ККУ).

З усієї маси нововведень слід звернути увагу на два аспекти. Перший — визначення статусу цивільних осіб, які беруть безпосередню участь у збройному конфлікті[56]. З точки зору міжнародного гуманітарного права, в окремих випадках цивільні та інші захищені особи втрачають свій захист, якщо вони беруть безпосередню участь у бойових діях, таким чином стають законними військовими об’єктами. У випадку, коли цивільні особи зі зброєю в руках беруть участь у бойових діях, на час такої участі вони можуть ставати ціллю прямого нападу на рівні з комбатантами.

Зміни до Кримінального кодексу України стосуються запобігання притягненню цивільних, які беруть участь у бойових діях, до відповідальності. Але внесене формулювання не визначає чітко межі застосування такого правила, посилаючись на ситуацію, коли цивільні «застосовують вогнепальну зброю проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України». Внесення цієї підстави до Прикінцевих та перехідних положень ККУ, а не до Розділу ІХ говорить про тимчасовий характер цих змін та на практиці може означати їхнє вибіркове застосування. Крім того, законодавство не визначає категорію «осіб, які здійснюють збройну агресію проти України», тому її тлумачення на рівні проваджень може бути максимально широким. Це також створює високий ризик свавільного трактування як правоохоронними органами, так і судами.

Другий аспект — передбачено як обставину, що виключає кримінальну відповідальність за діяння, виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 43-1 ККУ)[57]. Її формулювання дуже схоже на імунітет комбатанта у міжнародному гуманітарному праві, але національне законодавство пропонує власний термін — «бойовий імунітет»[58]. Таке положення створює проблему з погляду об’єктивності у межах верховенства права, так само як стандартів прав людини, зокрема, у частині права на життя, права на ефективний засіб правового захисту, заборону дискримінації. Тобто на фоні національної практики, коли проти російських військових відкриваються провадження за статтею 115 («Умисне вбивство») КК України за фактами вбивства українських військових, особи, які стають на захист територіальної цілісності України, звільняються від кримінального переслідування. Крім того, положення не застосовується до правової кваліфікації діянь за статтею 438 КК України, тому ця обставина не звільняє від відповідальності за ймовірні воєнні злочини.

Зміни до кримінального законодавства, прийняті у перші шість місяців активної фази збройного конфлікту, стосуються насамперед притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ймовірно сприяють діям держави-агресора на території України (так званих колаборантів), власних громадян, які ймовірно виступають не в інтересах України. Крім того, якщо детальніше проаналізувати зміст деяких статей, можна зробити висновок, що їхні положення дублюються. Зокрема, статті 111 ККУ («Державна зрада»), статті 111-1 ККУ («Колабораційна діяльність»), статті 111-2 ККУ («Пособництво державі-агресору») мають однакову сферу регулювання, розмежувати яку намагається судова практика, що досить швидко змінюється. Також тлумачення нововведеної статті 436-2 ККУ («Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників») дублює злочини, визначені у межах інших правових кваліфікацій.

У 2024 році було змінено підхід до регулювання найтяжчих міжнародних злочинів через ратифікацію Україною Римського статуту МКС[59]. 21 серпня 2024 року було прийнято Закон України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього», вступ у законну силу якого було пов’язано з внесенням змін до ККУ та КПКУ[60]. Після тривалих дискусій та прийняття позиції, що до кримінального законодавства будуть внесені найбільш необхідні зміни[61], 9 жовтня 2024 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього»[62].

Після внесених змін найтяжчі міжнародні злочини за Кримінальним кодексом України не повністю відповідають міжнародним стандартам: 

1. Стаття 442 ККУ («Геноцид»[63]) дублює положення Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього[64]. 

Крім того, у частині 2 статті визначається окремий склад злочину — підбурювання до геноциду - який після внесення змін відображає критерій прямих та публічних закликів. У порівнянні з попередньою версією, нова звужує підхід до розуміння цього злочину. Тим самим частина дій, які охоплювались частиною 2 статті 442 ККУ, після вступу в силу закону від 9 жовтня 2024 року декриміналізується.

Якщо провадження за обвинуваченням у фактичному вчиненні геноциду поки не були передані до судів, які готові їх розглядати та формувати власні підходи[65], то підбурювання до його вчинення за частиною 2 статті 442 ККУ вже тлумачиться національними судами[66]. Тому у провадженнях на стадії досудового розслідування слід урахувати прийняті зміни щодо формулювання злочину. Відкритим питанням залишається те, що робити з вже винесеними вироками за цією статтею, оскільки загальні положення ККУ передбачають, що у разі пом’якшення кримінальної відповідальності зміни до законодавства можуть мати зворотню силу в часі[67]. Відповідно якщо особа була засуджена за публічні заклики до вчинення геноциду, а нова редакція статті конкретизує умови притягнення до відповідальності за частиною 2 статті 442 КК України, то можуть виникнути підстави для перегляду винесених проти неї рішень.

2. Стаття 442-1 ККУ («Злочини проти людяності»[68]) є новелою для Кримінального кодексу України. Враховуючи те, що цю статтю було включено до ККУ тільки з прийняттям змін від 09.10.2024 року, вона не має зворотної дії в часі та не може застосовуватись для кваліфікації подій, вчинених до вступу в силу згаданого закону. Тому на практиці залишається прогалина з можливістю повноцінної кваліфікації наслідків збройного конфлікту на території України з 2014 року як ймовірних злочинів проти людяності. Вирішенням цього може бути норма про ретроактивне застосування деяких положень щодо злочинів, вчинених до вступу в законну силу прийнятих змін.

3. Стаття 437 ККУ («Злочин агресії»[69]) закріплює підхід законодавства України до розуміння злочину агресії, на якому базується його розслідування та переслідування за його вчинення. Проте стаття відрізняється від міжнародних підходів та не відповідає визначенню за Римським статутом, як і відповідним стандартам Резолюції ГА ООН. Наприклад, міжнародне звичаєве право розглядає злочин агресії як «лідерський», враховуючи характеристики суб’єктів, які несуть найбільшу відповідальність за його вчинення. Водночас визначення у КК України є досить широким, тому відповідати за його вчинення може будь-яка особа, зокрема безпосередній виконавець злочину, тобто будь-яка фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку[70]. На відміну від визначення у відповідній резолюції ГА ООН[71] та статті 8 bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду, згідно з якою відповідальність за вчинення злочину агресії можуть нести «особи, які займають позицію, що дозволяє ефективно контролювати чи керувати політичними або військовими діями держави»[72]. 

Також стаття 437 КК України не містить визначення поняття «агресивна війна» та не відсилає до документів ООН, які дають розуміння поняттю «акт агресії»[73]. Натомість було закріплено визначення збройної агресії[74] та активно використовується термін «відсіч збройної агресії»[75].

Подібні підходи дають можливість правозастосовним органам широко тлумачити діяння в умовах збройного конфлікту як агресивну війну, що призводить до великої кількості підозрюваних низького рівня у її вчиненні. Це не відображає підхід міжнародного права чи розуміння злочину та створює ризик нівелювання «лідерського» характеру злочину і його тяжкості.

Щобільше, звинувачення рядових російських солдатів у вчиненні злочину за статтею 437 КК України порушує питання застосування імунітету комбатанта, який забороняє притягати до відповідальності учасників бойових дій, якщо тільки вони не вчиняють воєнні злочини. Широкий підхід статті 437 КК України також створює ризик для принципу правової визначеності, коли на практиці надається забагато свободи у тлумаченні нормативних стандартів, включно з тими, які стосуються процесу. Не дивлячись на те, що Верховний суд визначив підхід до суб’єкта цього злочину, він пропонує досить широкий підхід, який цілком відповідає сформованій практиці у кваліфікації після повномасштабного вторгнення РФ на територію України[76].

Законом від 9 жовтня 2024 року були внесені зміни до цієї статті, які не стосувались визначення злочину по суті. Натомість її назву було змінено на «Злочин агресії» замість «Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни», а також було збільшено передбачені строки позбавлення волі за його вчинення[77]. Тривають обговорення того, що подальша редакція цієї статті має відповідати визначенню злочину за Римським статутом. У такому разі її наявність у КК України матиме здебільшого символічний характер, оскільки суб'єктом злочину є високопосадовці, які захищені персональним імунітетом, подолати який можуть лише суди з достаньою міжнародною юрисдикцією. В якості іншого варіанту розглядається застосування на рівні законодавства підходу Верховного суду до розуміння суб’єкту злочину агресії. У такому випадку українська правозастосовна практика продовжить йти власним шляхом у переслідуванні за злочин агресії, що буде відмінним від міжнародних стандартів.

4. стаття 438 ККУ («Воєнні злочини»[78]) закріплює правову кваліфікацію воєнних злочинів за Кримінальним кодексом України. Формулювання статті відрізняється від загального підходу ККУ до визначення складів злочинів, оскільки це бланкетна норма, яка відсилає до положень міжнародних договорів, ратифікованих Україною. У практиці застосування різних положень міжнародних договорів виникла інша проблема, пов’язана з якістю їхнього перекладу українською мовою: часто у документах вживались некоректні терміни або взагалі були відсутні частини статей (наприклад, в українському перекладі статті 51 Конвенції про захист цивільного населення відсутня частина статті). 

Бланкетний характер статті є викликом для принципу правової визначеності, характерного для кримінального законодавства України. Щоб ефективно застосовувати правову кваліфікацію за цією нормою, слідчий, прокурор чи суддя мають розуміти на які міжнародні договори робить відсилання стаття та мати достатній рівень знань з міжнародного гуманітарного права і досвід його застосування.

Окремі склади воєнних злочинів також закріплені в інших статтях Кримінального кодексу України, зокрема, статті 439 «Застосування зброї масового знищення», статті 445 «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала», а також статті 432 «Мародерство», статті 433 «Насильство над населенням у районі воєнних дій». Ці статті мають спеціальний суб’єкт злочину — військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом[79]. Проте є випадки, коли ці статті застосовують і до представників збройних формувань РФ[80].

Після ратифікації Римського статуту зміни торкнулись і статті 438 ККУ. Її зміст та формулювання не змінились, крім викладення частини 2, яка передбачає тяжкі наслідки у вигляді загибелі людини замість поєднання дій з умисним вбивством. А також назва статті замість «Порушень законів та звичаїв війни» визначена як «Воєнні злочини».[81]

Форми участі у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів

У практиці кримінальних проваджень щодо наслідків збройного конфлікту після 2014 року в частині визначення ролі виконавців злочинів використовувались підходи, передбачені Кримінальним кодексом України. Після початку антитерористичної операції на сході України[82] роль та характеристика суб’єктів злочинів досить часто розкривалась через додаткову кваліфікацію за статтею 258-3 «Створення терористичної групи чи терористичної організації»[83] та / або статтею 260 «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань»[84] ККУ у вигляді участі у таких формуваннях[85]. Оскільки до 2022 року поодинокі провадження щодо воєнних злочинів передавались до суду, практика переслідування осіб за участь у незаконних збройних формуваннях чи терористичних організаціях стала формуватись самостійно. Вироки судів у таких провадженнях фактично давали оцінку факту участі осіб у збройному конфлікті.

На додаток до цього, у провадженнях щодо наслідків збройного конфлікту в якості додаткових кваліфікацій активно застосовуватись форми участі у вчиненні злочинів, передбачені Кримінальним кодексом України. Зокрема: 

  • співучасть у вчиненні злочинів - стаття 27 ККУ передбачає такі види співучасників: виконавець / співвиконавець, організатор, підбурювач, пособник[86]. До загальної правової кваліфікації додається окремий пункт статті, який визначає конкретну роль, яку виконував суб’єкт злочину;
  • спільне вчинення злочину - в залежності від кількості залучених осіб до вчинення злочинів та розподілу ролей між ними ККУ визначає такі види як вчинення злочину групою осіб, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою, злочинною організацією[87]; 
  • віддання наказу про вчинення воєнного злочину - закріплено в якості окремої об’єктивної сторони за статтею 438 ККУ[88]. За своїм формулюванням є окремим складом злочину та не потребує додаткової кваліфікації. Але на практиці є досить складним для доказування, бо вимагає показати наявність прямого наказу про вчинення злочину для притягнення до відповідальності;
  • відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників - стаття 31-1 ККУ стала нововведенням у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду, яка закріпила принцип командної відповідальності у законодавстві України[89]. Її дія поширюється виключно на злочини, передбачені статтями 437-439, 442, 442-1 КК України.

Поряд з цим, у тривалих дискусіях навколо включення принципу командної відповідальності до Кримінального кодексу України в якості аргументу проти використовувалась стаття 426 ККУ «Бездіяльність військової влади»[90]. За своєю суттю ця стаття не може бути альтернативою для відповідальності командирів за вчинення їх підлеглими найтяжчих міжнародних злочинів. По-перше, вона не відображає у повній мірі принцип командної відповідальності, а стосується тільки належності виконання статутних зобов’язань військовими командирами. По-друге, сама стаття включена до розділу, який передбачає кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, кваліфікація за яким може стосуватись тільки дій, вчинених українськими військовими[91].

Застосування цих положень у практиці кримінальних проваджень, особливо після 2022 року, стало своєрідною альтернативою міжнародних стандартів переслідування за найтяжчі міжнародні злочини. Така практика вже призводить до плутанини у правовій кваліфікації діянь за статтями 437[92] та 438 КК України[93]. Пошук альтернативних рішень для визначення форми участі суб’єкта у вчиненні злочину показує те, що слідчим та прокурорам не вистачає розуміння як коректно застосовувати, зокрема, командну відповідальність, що також може бути проявлено у подальшому застосуванні змін до КК України від жовтня 2024 року.

Стандарти щодо форм участі у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів

Однією з ключових особливостей найтяжчих міжнародних злочинів є необхідність доводити зв’язок між виконавцями різних рівнів та їх роль у вчиненні діяння. Відповідно до цього, стаття 25 Римського статуту Міжнародного кримінального суду містить перелік форм участі у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів, серед яких:

  • вчинення злочину особисто[94];
  • вчинення злочину спільно з іншою особою[95] або через іншу особу[96], незалежно від того, чи підлягає вона кримінальній відповідальності;
  • віддання наказу[97];
  • підбурювання або спонукання[98];
  • пособництво, допомога чи сприяння будь-яким чином у вчиненні злочину[99];
  • підтримка будь-яким чином вчинення злочину групою осіб, які діють зі спільною метою[100];
  • прямі та публічні заклики до вчинення злочину геноциду;
  • замах на вчинення злочину[101].

Кожна із вказаних форм має власні особливості та характеристики, зумовлені міжнародними стандартами та практикою розгляду фактів найтяжчих міжнародних злочинів. Не дивлячись на спільну термінологію, яка застосовується по відношенню до загальнокримінальних злочинів за національним законодавством, зокрема щодо форм співучасті, міжнародні стандарти інакше оцінюють їх тлумачення. Наприклад, форма «допомога та сприяння у вчиненні злочину» (aiding and abetting) притаманна виключно найтяжчим міжнародним злочинам та вимагає доведення того, що особа надавала пряму та суттєву допомогу при вчиненні злочину[102]. А в офіційному перекладі Римського статуту українською мовою ця форма прирівнюється до термінів «пособництво та підбурювання»[103] за аналогією з видами співучасті за ККУ.

Поряд з цим, щодо злочину агресії окремо зазначено, що вказані форми участі у вчиненні злочину застосовуються лише до осіб, які мають можливість ефективно здійснювати контроль над політичними або військовими діями держави або керувати ними[104]. Тобто, не зважаючи на передбачений перелік, притягнення до відповідальності за вчинення цього злочину можливе тільки тоді, якщо ця особа має характеристики суб’єкта злочину агресії.

Також окремо міжнародні стандарти визначають відповідальність командирів та начальників за вчинення злочинів їх підлеглими[105]. Загальна гарантія, закріплена положеннями міжнародного гуманітарного права[106], була у подальшому розвинена у практиці різних кримінальних трибуналів[107]. Для того, щоб довести кримінальну відповідальність за цим принципом, необхідно довести наступні елементи: суб’єкт повинен бути або військовим командиром, або особою, яка фактично виконує його обов'язки; суб’єкт підозрюваний повинен здійснювати ефективне командування і контроль або ефективну владу і контроль над силами (підлеглими), які вчинили один або більше злочинів; вчинені підлеглими злочини були результатом нездатності підозрюваного здійснювати належний контроль над ними; суб’єкт або знав, або в силу обставин, що склалися на той час, мав знати знати, що сили (підлеглі) вчиняють або збираються вчинити один або більше злочинів; суб’єкт не вжив необхідних і розумних заходів у межах своїх повноважень для запобігання або припинення вчинення такого злочину (злочинів) або не передав справу компетентним органам для розслідування і судового переслідування.[108]

Пропозиції змін до законодавства

Спроможність України переслідувати за злочини відповідно до стандартів міжнародного права без внесення суттєвих змін до Кримінального кодексу є дуже ускладненою. Хоча національна система наразі здатна проводити розслідування, значні недоліки у правовій базі пов'язані з низкою питань, зокрема, визначення, включення до законодавства видів міжнародних злочинів, а також форм індивідуальної відповідальності за ці злочини. Відсутність цих положень серйозно ускладнять поточні та майбутні зусилля української влади у напрямку правосуддя.

Якість національного законодавства впливає на ефективність процесів відновлення справедливості та визначає місце України серед інших доступних для ситуації механізмів, які мають доповнювати один одного. У першу чергу, це стосується застосування Римського статуту та розслідувань Міжнародного кримінального суду, а також інших потенційних розслідувань та рішень у сфері міжнародного правосуддя за межами України.

Слід визнати, що розробка та ухвалення імплементаційного законодавства може бути складним процесом, вимагати спеціальних юридичних знань, а також ресурсів, які можуть бути вже перевантаженими вирішенням інших потреб у сфері правосуддя, зумовлених триваючим конфліктом. Проте прийняття такого законодавства є вирішальним рішенням для ефективності національних розслідувань і судових переслідувань, та має бути оцінено як пріоритет.

Протягом останніх десяти років було здійснено декілька спроб внести зміни до Кримінального кодексу України щодо гармонізації підходів до кваліфікації найтяжчих злочинів із міжнародним правом. Деякі з цих спроб варті особливої уваги.

Законопроєкт № 2689

20 травня 2021 року Верховна Рада України прийняла в цілому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права»[109] (№ 2689). 7 червня 2021 року закон було направлено на підпис Президенту України, проте дотепер новин про статус цього документа немає. Навіть якщо Президент України підпише текст даного закону, це стане приводом для звернення до Конституційного Суду України щодо визнання його положень неконституційними через порушення встановленої законодавством процедури прийняття нормативно-правових актів через недотримання встановлених законом строків.

Текст цього закону став компромісним рішенням, заснованим на практиці міжнародного права та можливостях національної системи правосуддя України притягати до відповідальності за найтяжчі злочини. У його розробці брали участь представники правоохоронних органів та органів правосуддя України, правозахисних організацій, міжнародні та національні експерти з міжнародного кримінального права. Дискусійними питаннями залишались положення щодо універсальної юрисдикції, командної відповідальності, формулювання злочину агресії, ретроактивної дії положень закону у часі. Зрештою, ці норми стали причиною того, що законопроєкт № 2689 так і не вступив у законну силу та був зареєстрований у парламенті у новій редакції.

Законопроєкт № 7290

На противагу закону № 2689, 15 квітня 2022 року у Верховній Раді України було зареєстровано законопроєкт «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України»[110] (№ 7290). У пояснювальній записці до тексту наголошується, що необхідність у ньому зумовлена міжнародним збройним конфліктом на території України та масовими порушеннями міжнародного права, які вчиняються Російською Федерацією. Текст законопроєкту № 7290 дублює норми закону № 2689 у частині формулювання складів найтяжчих міжнародних злочинів, які пропонується закріпити у Кримінальному кодексі України. Проте він пропонує інші підходи до дискусійних питань.

Чітко не визначено суб’єктів злочину агресії

Запропоноване формулювання статті 437 КК України не обмежує коло потенційних суб’єктів будь-якого політичного рівня, дії яких можуть оцінюватись у межах цього кримінального правопорушення. Це, ймовірно, пов’язано зі збереженням правової основи притягнення до відповідальності тих осіб, які були вже засуджені з 2014 років за статтею 437 КК України, та не створювати підстав для їх можливого звільнення. З іншого боку ратифікація Римського статуту передбачає зобов’язання привести у відповідність до міжнародних стандартів, у тому числі, і визначення міжнародних злочинів, таких як злочин агресії. Тому законодавцю та практикам необхідно разом знайти оптимальний варіант рішення подібних викликів.

Ретроактивна дія

Значним ризиком для України залишається можливе запровадження ретроактивної дії положень щодо найтяжчих міжнародних злочинів. Частина 2 статті 5 КК України визначає, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії у часі[111]. З огляду на суперечність з цією нормою, наслідком може бути те, що положення про ретроактивну дію змін до Кримінального кодексу України будуть визнані як такі, що не відповідають Конституції України[112].

Єдиним аргументом на користь включення цієї норми до проєкту закону є те, що найтяжчі міжнародні злочини беруть своє походження із положень звичаєвого міжнародного права. Характер таких порушень привертає увагу міжнародної спільноти в цілому, а позиція з приводу криміналізації й забезпечення універсального переслідування за такі діяння є загальноприйнятою серед країн світу. Враховуючи те, що найтяжчі міжнародні злочини вже криміналізовані на міжнародному рівні, ретроактивна дія цих положень для законодавства України є допустимою.

Як показали дискусії у парламенті навколо тексту закону № 2689 з приводу поширення дії у часі норм кримінального законодавства, які гармонізують його положення з міжнародним гуманітарним правом та міжнародним кримінальним правом, це питання й досі контроверсійне для національної правозастосовної практики. Ризики несприйняття такої норми досить високі, що надалі може призвести до перегляду цих положень Конституційним Судом України. Але без таких змін внесення нових статей до розділу XXI Кримінального кодексу України не матиме сенсу, оскільки основний масив злочинів, вчинених після 2014 року та повномасштабного вторгнення на територію України 24 лютого 2022 року, регулюватиметься поточною редакцією кримінального законодавства.

Закон № 4012

Дискусії навколо імплементації активізувались з прийняттям ратифікації Римського статуту Україною[113]. Хоча Закон «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього» від 9 жовтня 2024 року передбачив ряд ключових змін[114], але вони не змогли вирішити всі актуальні питання на практиці.

Внесено злочини проти людяності

Найбільший акцент у тексті закону залишається на включенні злочинів проти людяності до кримінального законодавства України. Хоч стаття і відображає бачення статті 7 Римського статуту МКС, але відсутність її ретроактивної дії у часі дозволяє застосовувати цю кваліфікацію тільки до злочинів, які можуть бути вчинені після вступу положення у законну силу.

Передбачено принцип універсальної юрисдикції

До ККУ було включено положення, яке поширює юрисдикцію України на злочини, вчинені за її межами (передбачені статтями 437 - 439, 442, 442-1 ККУ)[115]. В якості умов її застосування визначено, що особа має перебувати на території України та її видача/передача іноземній державі чи міжнародній судовій установі для притягнення до відповідальності неможлива.

Відповідно до цих змін, до можливої універсальної юрисдикції включено і злочин агресії. Не дивлячись на те, що Україна формує власну національну практику та підходи до оцінки цього злочину, визначення національного законодавства продовжує зазнавати критики через невідповідність міжнародним стандартам. Тому можливість реалізації на практиці переслідування у межах універсальної юрисдикції залишається під питанням.

Також поки відсутні пропозиції по внесенню змін до КПКУ, які дозволять реалізувати на практиці універсальну юрисдикцію в Україні. Тому це нововведення залишається скоріш декларативним положенням у кримінальному законодавстві, особливо враховуючи завантаженість національної системи правосуддя з розгляду злочинів, вчинених на території України.

Включено командну відповідальність

Тривалий час принцип командної відповідальності залишався однією з найбільш дискусійних змін до ККУ у межах імплементації. Навіть під час прийняття цього закону висловлювались думки, що це положення не відповідає вимогам Конституції України щодо індивідуального характеру кримінальної відповідальності[116].

Наразі положення було внесено до кримінального законодавства та його дія була поширена виключно на найтяжчі міжнародні злочини. Не дивлячись на те, що текст містить суперечності у формулюваннях (наприклад, «не вжив дій» та «не вжив заходів»), його прийняття було очікуваним серед правоохоронних органів.

Зміна термінології

Після прийнятих нововведень до Кримінального кодексу України подальше питання імплементації міжнародного права до національного законодавства залишається актуальним. Паралельно із законом від 9 жовтня 2024 року у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт «Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини» (реєстр. № 11538 від 02.09.2024 р.)[117]. Як зазначено у пояснювальній записці до тексту, він має на меті привести у повну відповідність законодавство України до положень Римського статуту та являє собою допрацьований підхід, який попередньо був запропонований у законопроєктах № 2689 та № 7290[118].

5 грудня 2024 року проєкт № 11538 був прийнятий Верховною Радою України у першому читанні за основу[119]. Його голосування стало неочікуваним для практиків та експертної спільноти, а НУО одностайно виступили проти його прийняття[120]. Поки обговорення тексту залишають надію на те, що проєкт не отримає подальшого руху у межах законодавчої процедури та підтримки у парламенті, він перебуває на розгляді. Підходи та пропозиції тексту кардинально відрізняються від попередніх проєктів, які були більш-менш одностайними у запропонованих форматах внесення змін.

Прийняття окремого закону щодо найтяжчих міжнародних злочинів ускладнить практику кваліфікації злочинів, а такий підхід до правового регулювання буде суперечити принципу верховенства права за статтею 8 Конституції України[121]. У такому випадку у кримінальних провадженнях саме суди будуть зобов’язані приймати остаточне рішення про застосування положень ККУ чи окремого закону у кожному конкретному випадку, враховуючи дію закону в часі. А подібний підхід може призвести до формування розрізнених, а іноді конфліктуючих практичних підходів до оцінки вчинених злочинів.

Поряд з цим, текст законопроєкту № 11538 пропонує окремі правила, які суперечать загальним положенням КК України та фактично не можуть бути застосовані на практиці. Наприклад, поняття «міжнародного злочину», заперечення персонального імунітету від притягнення до відповідальності[122], зміна видів покарань (позбавлення волі на строк до тридцяти років)[123], закріплення командної відповідальності у вигляді окремого складу злочину. А також текст передбачає українську термінологію Римського статуту, що суперечить як вже внесеним змінам до ККУ, так і українським версіям Женевських конвенцій від 12.08.1949 року та додатковим протоколам до них. Наприклад, використання терміну «нелюдське поводження»[124], коли українська термінологія Женевських конвенцій від 12.08.1949 року містить поняття «нелюдяне поводження»[125].

При цьому, пропозиції внесення змін залишають поза увагою питання щодо того, як бути з широким підходом поточної редакції статті 438 КК України, якщо буде запроваджено чіткий перелік воєнних злочинів відповідно до статті 8 Римського статуту. Ряд діянь, наприклад, паспортизація цивільного населення на окупованих територіях, будуть декриміналізовані після змін, а відповідно розслідування за цими фактами мають бути закриті. На додаток до цього, проєкт пропонує власний підхід до розуміння форм участі у вчиненні злочинів, за яким ці діяння закріплено у вигляді окремих складів злочинів (наприклад, стаття 18 «Керівництво вчиненням злочину геноциду»[126]) чи опущені при такому визначенні (наприклад, віддання наказу, яке закріплено в якості окремої форми об’єктивної сторони злочину за чинною статтею  438 КК України).

Прийняття законопроєкту № 11538 Верховною Радою України у першому читанні активізувало обговорення навколо імплементації міжнародного права у національне кримінальне законодавство як на рівні державних органів, так і окремих експертів та неурядових організацій. Формат прийняття вибіркових змін за останні пів року показав, що занадто складно на практиці виділити питання, які потребують пріоритетного вирішення, а такий підхід не впливає суттєво на ефективність процесів правосуддя.

Загалом, невідповідність національного законодавства міжнародним стандартам продовжує створювати низку проблем. Наприклад, використання його положень призводить до неточної, непослідовної й часто довільної кваліфікації діянь. Це, своєю чергою, може призвести до того, що національна практика переслідування та судового розгляду проваджень є неефективною та викликає питання щодо їхньої справедливості та дотримання прав людини, прокладаючи шлях до неякісного та викривленого правосуддя для жертв найтяжчих злочинів. Наразі зареєстровано велику кількість проваджень за статтею 438 КК України щодо правопорушень, які не становлять складу воєнного злочину, що створює невиправдане навантаження на правоохоронні органи та призводить до нераціонального використання і без того обмежених ресурсів[127].

Поряд з цим, пропозиції внесення змін не охоплюють правила співучасті та спільного вчинення злочину. У той час, як загальні положення КК України[128] визначають загальний підхід до відповідальності виконавців злочинів залежно від їхньої ролі у вчиненні діяння, ці норми не відображають стандартів міжнародного кримінального права та не дозволяють вільного тлумачення на практиці, зокрема яка б відповідала розумінню «злочинної організації» у визначенні рішення проти Тадича[129]. Поряд з командною відповідальністю мають пропонуватись зміни щодо форм участі у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів, які будуть охоплювати, зокрема, окремі правила співучасті, концепцію «допомоги та сприяння», злочинну організацію та ін.

Кримінальне процесуальне законодавство

Кримінальний процесуальний кодекс України закріплює загальні засади та правила здійснення кримінального провадження. Його норми після 2014 року також неодноразово зазнавали змін, зокрема обумовлені викликами збройного конфлікту. Але ці зміни не забезпечили комплексного розв‘язання питань, що виникають на практиці, а ті спірні моменти, які стосуються розслідування найтяжчих міжнародних злочинів, все ще вирішуються за загальними правилами кримінального процесу, тим самим залишаючи прогалину у застосуванні стандартів розслідування.

Загалом, протягом перших шести місяців після 24.02.2022 норми Кримінального процесуального кодексу України зазнавали активних змін, щоб адаптувати його положення до нових викликів. Доповнення стосувались: включення нових статей КК України до посилань у кримінальному процесуальному законодавстві[130]; передбачення особливостей досудового розслідування в умовах воєнного стану[131]; особливостей застосування запобіжного заходу[132]; співробітництва з Міжнародним кримінальним судом[133]; врегулювання процедури обміну військовополонених[134]. Проте жодне із запропонованих нововведень не змогли суттєво допомогти у розслідуванні найтяжчих міжнародних злочинів.

Правила підслідності

Підслідність найтяжчих міжнародних злочинів за Кримінальним процесуальним кодексом України (ст.ст. 436, 437, 438 КК України) віднесена до повноважень слідчих органів безпеки[135]. У 2016 році, коли збройний конфлікт вже розпочався, в Україні було створено Державне бюро розслідувань. Це призвело до передачі кримінальних проваджень за новою підслідністю, зокрема з органів прокуратури, яких позбавили слідчих функцій, а весь процес тривав до 2019 року. Водночас до цього часу саме СБУ належить виключна підслідність щодо кримінальних проваджень за наслідками збройного конфлікту[136]. Це прямо суперечить логіці, закладеній в основу реформи СБУ.[137]

На додаток до загальних положень КПК України, стаття 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлює особливі правила щодо тимчасово окупованих територій[138]. Після 24 лютого 2022 року практика застосування цього положення є дещо непослідовною. По-перше, воно стосується лише тих територій[138], окупація яких визнана на рівні закону. Наразі відповідні акти прийняті щодо Криму. Щодо інших регіонів, які перебувають під фактичною окупацією, існує внутрішня рекомендація регіональним органам прокуратури застосовувати це положення, однак вона не підкріплена законодавчо. Така невизначеність робить позицію держави в суді вразливою та відкритою для оскарження захисту на процесуальних підставах, що може призвести до провалу справи.

По-друге, реалізація цього закону призводить до неузгодженості, бо підслідність проваджень щодо найтяжчих міжнародних злочинів, вчинених на Кримському півострові, може визначатись тільки рішенням Генерального прокурора, тоді як злочини, вчинені на Донбасі, у Запорізькій та Херсонській областях розглядаються за загальними правилами. Це означає на практиці, що відповідні органи у разі окупації можуть бути переведені на іншу підконтрольну Україні територію, але водночас будуть продовжувати здійснювати свою територіальну юрисдикцію. Вказана норма приймалась як додатковий інструмент на період, поки правоохоронні органи не відновили свої функції через окупацію територій. Тому на цей час, коли у всіх регіонах було визначено територіальні повноваження органів чи переміщено їх до інших областей, стаття 12 Закону є зайвою та створює додаткові процесуальні ризики під час розгляду провадження у суді. Лише у травні 2024 року це положення було виключено із норм закону після тривалого часу його застосування[139].

Під час воєнного стану, запровадженого 24.02.2022, зміни, які вносились до КПК України, стосувались процедури проведення досудових розслідувань в умовах такого правового режиму. Хоча вони не передбачили специфіки для розслідування найтяжчих міжнародних злочинів. Так, у частині підслідності:

  • Запроваджено можливість створювати за постановою керівника органу досудового розслідування міжвідомчі слідчі групи у складі кількох органів слідства[140]. На практиці це означає, що у кримінальних провадженнях за фактами порушень законів та звичаїв війни створюють спільні групи зі слідчих СБУ та НПУ або ДБР, щоб залучити до розслідування орган, до підслідності якого не віднесено статтю 438 КК України, наприклад поліцію.
    Таким рішенням законодавці намагались легалізувати роботу щодо воєнних злочинів інших органів слідства, які не мають на це повноважень за КПК України. Але водночас робота міжвідомчих слідчих груп не підміняє правила загальної підслідності. Розв‘язання процедурних питань займає час, є обтяжливим, вимагає ресурсів та створює ризик втрати доказів. Першими на місця вчинення злочинів й далі переважно виїжджають саме представники НПУ. Відповідно, допустимість доказів, зібраних ними до створення міжвідомчої слідчої групи, може надалі піддаватись судом сумніву.
    Набагато простішим та логічним вирішенням було б надання НПУ підслідності розслідувати цю категорію злочинів. Або передбачити окремий механізм, який би надавав прокурору право визначати підслідність щодо найтяжчих міжнародних злочинів;
  • Визначено підстави для зміни підслідності в умовах воєнного стану[141]. Відповідний представник органу прокуратури може ухвалити рішення про доручення досудового розслідування іншому органу, а також може передати розслідування слідчому підрозділу вищого рівня у межах одного органу. Зважаючи на велику кількість проваджень щодо наслідків збройного конфлікту, питання про підслідність може вирішуватись до кількох місяців, які фактично втрачаються під час проведення розслідування.

Зазначені зміни до КПК України після лютого 2024 року насамперед були покликані дати можливість використовувати кадровий ресурс різних правоохоронних органів для розслідування та визначати пріоритетність кримінальних проваджень через залучення різних рівнів органів слідства. Наприклад, територіальні управління СБУ розташовані тільки на рівні областей, у той час, коли регіональне представництво НПУ включає слідчі управління в областях та територіальні підрозділи на місцях. Якщо слідчому СБУ потрібно виїжджати на місце вчинення злочину з обласного центру у різні куточки області, слідчі поліції можуть швидше прибути на місце з міста, селища чи району.

Водночас такий підхід не став альтернативним рішенням для подолання викликів підслідності. Діяльність міжвідомчих слідчих груп вимагає чіткої координації роботи органів досудового розслідування та розуміння загальних напрямів і пріоритетів. Водночас механізм статті 36 КПК України залишається єдиним правилом для передачі розслідувань між різними правоохоронними органами[142].

Запроваджені після 24.02.2022 зміни до КПК України збільшили очікування від органів прокуратури у частині забезпечення загальної координації зусиль органів досудового розслідування в роботі з наслідками війни. Наприклад, створення міжвідомчих слідчих груп мало на практиці стати інструментом формування єдиного підходу дослідження найтяжчих міжнародних злочинів. Різні органи розслідування мають можливість обмінюватись досвідом та розподіляти людський ресурс у межах таких груп, координувати роботу яких мали прокурори[143]. Але за час функціонування такого механізму його дієвість важко оцінити.

Правила підсудності

Кримінальне процесуальне законодавство не передбачає особливих правил визначення підсудності щодо ймовірних найтяжчих міжнародних злочинів. Суди в Україні не мають достатньо технічної та правової спроможності й досвіду розглядати справи щодо воєнних злочинів. До цього часу також не було створено окремий суд, який, за аналогією із Вищим антикорупційним судом, мав би юрисдикцію щодо міжнародних злочинів. Відповідно, в Україні немає предметної підсудності щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту.

КПК України закріплює два основні види підсудності кримінальних проваджень:

  1. Територіальна — за загальним правилом кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. Якщо було вчинено кілька злочинів, то розгляд здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення. А якщо вони були однаковими за тяжкістю — суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення злочину встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування[144];
  2. Інстанційна — визначає суд, який здійснює кримінальне провадження, залежно від стадії, на якому воно перебуває: перша, апеляційна чи касаційна інстанція[145].

В умовах війни до КПК України були внесені зміни, які передбачають можливість передання справи на розгляд до іншого суду[146]. Тобто, будь-який суд першої інстанції може розглядати певне провадження, зокрема й за фактами порушення законів та звичаїв війни. На час воєнного стану необов’язковою стає прив’язка до території вчинення діяння. Це збільшує ризик ситуацій, коли провадження потрапляє до судді, який не мав досвіду розгляду таких фактів та відповідної практики. Що і відбувається де факто[147]. Такі провадження переважно розглядаються за принципами, стандартами та підходами, які притаманні загальнокримінальним злочинам.

Це впливає на якість процесів. Аргументація у вироках щодо воєнних злочинів після 24 лютого 2022 року є аналогічною до тієї, що застосовується щодо загальнокримінальних злочинів. Особливо такий підхід спостерігається до фактів умисних вбивств чи розграбування, які кваліфікуються за статтею 438 КК України[148]. Контекст збройного конфлікту описується лише у загальній частині рішення[149], яка часто дублюється з повідомлень про підозру та обвинувальних актів, а також не підкріплюється доказами, що описують характер та обставини війни[150]. Поодинокими є рішення, у яких імплементуються підходи міжнародного права до оцінки таких діянь[151].

Строки досудового розслідування

КПК України чітко визначає строки, протягом яких має бути завершене досудове розслідування у кримінальному провадженні. Станом на 2014 рік положення, які регламентували цей процес, прив’язувались до моменту повідомлення особі про підозру і не викликали зауважень. Але у 2018[152] році до кримінального процесуального законодавства було внесено зміни, які закріпили чітку тривалість розслідування з моменту початку кримінального провадження.

Оскільки у розумінні КК України найтяжчі міжнародні злочини підпадають під кваліфікацію тяжких чи особливо тяжких, то строк досудового розслідування становив 18 місяців з моменту внесення відомостей до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру. Таке досудове розслідування повинно бути завершене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру. Строк може бути продовжений, але у такій категорії загалом не може перевищувати дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину[153]. Це стосується зокрема й найтяжчих злочинів. Таке положення є порушенням міжнародних стандартів належного процесу, адже розслідування міжнародних злочинів не мають строків давності.

У практиці розслідувань виникали різні ситуації, пов’язані із застосуванням цього правила. Провадження, які реєструвались у 2018 році, після вступу змін в дію, та були пов’язані з наслідками збройного конфлікту у Криму та на Донбасі, об’єднувались з фактами, зареєстрованими до цього моменту. Це робилось тому, що нові норми не мають зворотної сили й розслідування у такому випадку не обмежувались у часі. Або ж застосовувалась інша тактика — із зареєстрованих проваджень могли виділятись окремі факти у нові провадження, де строки починали рахуватись з початку і правоохоронні органи отримували час для розслідування.

Наслідки широкомасштабного вторгнення розкрили ці положення з іншої сторони. В умовах, коли після 24 лютого 2022 року щодня реєструвались сотні проваджень по всій території України, не враховувалось навантаження на органи досудового розслідування, прокуратури та суди з огляду на строки розслідування та необхідність їхнього продовження. З кінця серпня 2023 року починали спливати терміни для тих розслідувань, які були розпочаті у лютому 2022 року. Розв‘язання питання їхнього продовження могло паралізувати всю систему кримінального правосуддя, а в іншому випадку — такі розслідування необхідно було закривати у зв’язку із закінченням строків[154].

Органи прокуратури покладалися на парламент у вирішенні цієї проблеми[155]. Нарешті, в останній момент Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей обчислення строків досудового розслідування в умовах воєнного стану»[156]. Його положення виключили зі строків розслідування ті провадження, в яких з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та на дату введення в Україні воєнного стану жодній особі не повідомлено про підозру. Тобто для них вимоги статті 219 КПК України взагалі не будуть застосовуватись. А у провадженнях за статтями 437–439 та частиною 1 статті 442 КК України (міжнародні злочини) строки досудового розслідування не будуть обчислюватись.

Але через кілька місяців ці положення знову були змінені. Під час проведення реформи діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у грудні 2023 року були прийняті доповнення до КПК України[157]. Серед нових положень були й зміни до статті 219 КПК України. Закон скасував будь-які обмеження по строках досудового розслідування до всіх категорій злочинів, залишивши в силі лише вимогу про строки закінчення досудового розслідування після повідомлення особі про підозру[158]. Таким чином були скасовані й прийняті раніше нововведення щодо найтяжчих міжнародних злочинів. Тому у поточній редакції кримінального процесуального законодавства відсутні чітко визначені строки розслідування.

Стандарти щодо обмежень строків

Міжнародне звичаєве право передбачає загальне правило, за яким переслідування за найтяжчі міжнародні злочини не можуть бути обмежені у часі[159]. У першу чергу йдеться про ті обмеження, які можуть виникати через строки давності для кримінального переслідування, що після спливу певного періоду часу унеможливлюють розгляд справи. Судові процеси після II Світової війни сформували практичне бачення цього підходу, яке надалі було закріплено у положеннях Конвенції про незастосування строків давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності від 1968 року[160], Європейській конвенції про незастосування строків давності під час розслідування злочинів проти людяності та воєнних злочинів від 1974 року[161]. Робота Міжнародного кримінального суду, відповідно до Римського статуту, не обмежується строками давності щодо злочинів під його юрисдикцією[162].

Крім цього, строки досудового розслідування можуть також діяти як обмеження під час розслідування найтяжчих міжнародних злочинів. Вони зобов’язують уповноважені органи представити справу для розгляду протягом передбаченого у законодавстві часу. Стаття 4 Конвенції про незастосування строків давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності від 1968 року зобов’язує держави-учасниці скасувати обмеження за національним законодавством, що можуть впливати на переслідування за найтяжчі міжнародні злочини[163].

Європейський суд з прав людини у своїй практиці розглядає це питання крізь поняття ефективного розслідування. Виходячи з вимог статей 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Суд наголошує на тому, що значна тривалість розслідування у справах щодо найтяжчих міжнародних злочинів не може свідчити про те, що таке розслідування було неефективним. Суд вказав, що на тривалість розслідування у таких справах впливає тяжкість вчинених злочинів, велика кількість постраждалих осіб, значний суспільний інтерес до результатів таких проваджень[164].

Такий підхід зумовлено кількома причинами[165]. По-перше, найтяжчі міжнародні злочини за своїм характером посягають на інтереси, мир та безпеку всієї світової спільноти. Тому у належній реакції на такі діяння зацікавлена не тільки країна, на території якої вчинялись ці злочини, а й міжнародна спільнота в цілому. По-друге, самі правові норми, які забороняють вчинення подібних злочинів, не мають часових меж та є універсальними у розрізі міжнародного права. Крім того, в їхній основі лежать положення звичаєвого права, що виносить подібне регулювання поза часові обмеження. По-третє, ефективне правосуддя за ці діяння є запорукою недопущення їхнього вчинення у майбутньому. Поряд з цим, розслідування найтяжчих міжнародних злочинів тісно пов’язане з відновленням порушених прав осіб і є основою для зміцнення довіри та розвитку співробітництва між державами.

Стандарти розгляду справ: досвід інших країн

Один з основних принципів, який стосується правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини — це подолання безкарності за вчинені діяння. Ефективність його реалізації на практиці залежить від співпраці міжнародних механізмів правосуддя, таких як МКС, та національних систем. Враховуючи обмежені можливості для роботи міжнародних механізмів правосуддя, національні юрисдикції мають бути посилені чи розбудовані таким чином, щоб забезпечити ефективне переслідування у таких справах.[166]

Практика різних країн після подій II Світової війни показала, що спеціалізація органів слідства, прокуратури та суду може забезпечити ефективний розгляд фактів найтяжчих міжнародних злочинів та відділити підходи до їхнього переслідування від загальнокримінальних діянь. Серед перших країн, які ввели тематику дослідження найтяжчих міжнародних злочинів до своїх національних систем були США, Німеччина, Канада, Велика Британія, Австралія. Основою для їхньої роботи стали висновки національних комісій з розслідування щодо злочинів, вчинених на території цих країн.[167]

Прийняття Римського статуту МКС, а також поширення принципу універсальної юрисдикції серед різних країн спрямували їх на пошук рішення, як ефективно включити у національну систему правосуддя можливість переслідувати за найтяжчі міжнародні злочини. Крім створення спеціалізованих підрозділів на рівні органів слідства, прокуратури та суду, які забезпечують відповідний рівень експертизи, побудова інфраструктури на національному рівні вимагала відповідного законодавчого підґрунтя. Серед країн, які змогли на практиці реалізувати такі підходи, варто зазначити Німеччину, Нідерланди, Швецію та Францію.[168]

Ефективність роботи таких підрозділів прямо залежить від політичної волі держави, яка здатна забезпечити підтримку їхньої діяльності, наявність необхідних ресурсів та відповідну якість законодавчого регулювання. Крім цього, штат відповідних підрозділів має бути забезпечений професійними працівниками, які мають спеціальні знання та навички з розслідування найтяжчих міжнародних злочинів. На додаток до слідчих, прокурорів та суддів, спеціалізація може бути необхідна від експертів та спеціалістів, які мають залучатись до розслідування окремих злочинів[169]. Тому додаткові ресурси держави мають бути спрямовані на створення та підтримку відповідних програм навчання та підвищення кваліфікації.

Країни ЄС, на виконання положень Римського статуту МКС, визначили, що робота органів розслідування та міграційних служб є базовою у виявленні фактів та виконавців найтяжчих міжнародних злочинів. Створення окремих спеціалізованих відділів на рівні цих органів дозволяє забезпечити зі сторони держав принцип комплементарності у роботі МКС. Водночас інформація, отримана такими службами, стає основою для співробітництва між державами[170].  Як приклад, у Нідерландах спеціалізовані підрозділи з дослідження фактів найтяжчих міжнародних злочинів були створені в еміграційній службі, поліції та прокуратурі. Спеціалізація також запроваджена серед слідчих суддів, суддів першої та апеляційної інстанцій. Крім того, окремий підрозділ у складі міністерства юстиції країни забезпечує міжнародне співробітництво під час розслідування таких справ та формує узагальнені політики на державному рівні.[171]

Ті країни, які мають відповідну спеціалізацію з дослідження таких справ, виходячи з принципу універсальної юрисдикції, мають відповідних суддів на рівні першої чи апеляційної інстанції, які розглядають факти найтяжчих міжнародних злочинів. Наприклад, такий підхід реалізовано у Нідерландах як завершальний елемент у побудові спеціального підрозділу з розслідування воєнних злочинів. Натомість інші країни мають окремий порядок розгляду цієї категорії справ без вимоги до спеціалізації на рівні судової гілки влади. У Німеччині для розгляду таких справ формується панель з 3–5 суддів, яка має досліджувати факт найтяжчого міжнародного злочину. А у Франції відповідні провадження розглядаються судом ad hoc у складі трьох суддів та шести присяжних.[172]

Враховуючи масштаби фактів найтяжчих міжнародних злочинів, які розглядаються у межах національної системи правосуддя, спеціалізація на рівні судової гілки влади може бути недостатнім рішенням. Для країн, які безпосередньо зазнали наслідків збройного конфлікту, необхідним кроком до ефективного правосуддя є створення окремих спеціалізованих судів. Вони можуть бути інтегровані у національну систему правосуддя або знаходитись окремо, складатись виключно із національних спеціалістів або включати міжнародний елемент — дизайн такого суду залежатиме від вимог до його юрисдикції, характеру вчинених порушень та суб’єктів, які мають підлягати відповідальності, якості національного законодавства, доступних фінансових ресурсів та інших факторів.[173] Але у будь-якому разі подібні суди спираються на роботу спеціалізованих підрозділів у органах слідства та прокуратури.

Одним з прикладів успішної роботи такого окремого суду є Спеціальний кримінальний суд у Центральноафриканській Республіці. Він був створений у гібридному форматі (поєднує у собі національних та міжнародних експертів) у межах національної системи правосуддя та містить окремі підрозділи слідчих, прокурорів та суддів.[174] Крім роботи на національному рівні, Суд співпрацює з іншими механізмами правосуддя на національному рівні та Міжнародним кримінальним судом.[175]

Стандарти доказування

Джерела та статус доказів

Норми КПК України не вирізняють особливості збору доказів та проведення процесуальних дій для розслідування фактів найтяжчих міжнародних злочинів. Серед базових правил доказування закріплено, що під час розгляду справи у суді всі докази мають бути досліджені безпосередньо. Окремі докази, отримані під час досудового розслідування, матимуть значення тільки для підготовки повідомлення про підозру та обвинувального акту. Так, допити потерпілих та свідків, проведені під час стадії слідства, не будуть прийняті судом. Водночас протоколи процесуальних дій, речові докази та висновки експертиз, отримані на стадії слідства, будуть розглянуті й у судовому процесі. Загальний порядок здійснення кримінального провадження застосовується і в умовах війни на території України. Водночас з 2014 року через особливості розслідування фактів вчинених воєнних злочинів, правоохоронні органи України зіштовхнулись з необхідністю досліджувати певні види доказів, які не передбачені у кримінальному процесуальному законодавстві.

Інформація з відкритих джерел:

Дослідження інформації з відкритих джерел можна розглядати крізь призму кількох положень КПК України. По-перше, стаття 84 закріплює, що джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів[176]. По-друге, стаття 99 визначає перелік інформації, яка може сприйматись як документ у кримінальному провадженні. Серед закріплених форм є фото, аудіо- та відеозаписи, а також інші носії інформації[177]. Їхнє визначення більше зосереджується на інформації, отриманій із закритих джерел, але судова практика за цими положеннями також оцінює використання інформації з відкритих ресурсів. Суди мають дискрецію у визнанні інформації з відкритих джерел допустимим доказом, якщо вона була зібрана й оформлена відповідно до вимог КПК України. Згідно з іншими положеннями законодавства, використання електронної інформації у кримінальному провадженні зобов’язує слідчих та прокурорів надати письмову версію цих даних. Наприклад, протокол огляду, у якому описується місце публікації фото чи відео[178].

Інформація з відкритих джерел як доказ набула популярності під час розслідування найтяжчих міжнародних злочинів в Україні, але, для уповноважених органів та інших зацікавлених осіб залишається незрозумілим, як із нею необхідно працювати. В результаті, деякі прокурори та слідчі намагаються використовувати дані з відкритих джерел як докази, але водночас застосовувати вимоги, передбачені статтею 99 КПК України, які регламентують безпосередньо отриману ними інформацію. Кримінальне процесуальне законодавство не містить порядку та процедури верифікації цих даних.

Важливо враховувати обмеження українського процесуального законодавства в цій сфері. Наприклад, якщо інформація була зібрана третьою стороною (наприклад, НУО) і зберігається в архівах на серверах за межами України, українські правоохоронні органи не можуть автоматично долучити її до матеріалів провадження, оскільки такі дані будуть вважатись недопустимим доказом. Єдиний шлях для її долучення — слідчий або прокурор може використати посилання з архіву як допомогу, а проте самостійно провести огляд та оформити у протоколі, за умови, що він зможе знайти це посилання на інтернет-ресурсі та його зміст не було видалено. Таке використання інформації з відкритих джерел не відповідає міжнародним стандартам архівування та використання інформації з відкритих джерел як доказів. Крім того, призводить до втрати часу і суворого обмеження у використанні таких даних.

Водночас як зазначалось вище, однаковий підхід до інформації з відкритих джерел та закритих як доказів призводить до того, що відкриті дані не верифікуються відповідно до наявних стандартів у міжнародній практиці. Завдяки цьому такі докази стають ненадійними під час дослідження фактів найтяжчих міжнародних злочинів, що підриває справедливість та якість процесу.

Дослідження масиву найтяжчих міжнародних злочинів потребує запровадження технічних рішень, які будуть поєднувати та полегшувати роботу органів розслідування та прокуратури. Після повномасштабного вторгнення Офіс Генерального прокурора створив портал Warcrimes.gov.ua, який презентувався як «хаб електронних доказів». Це портал, який надає можливість будь-кому надіслати безпосередньо до ОГП фото та відео з місця події разом зі своїми контактними даними. З одного боку, такий ресурс є додатковим способом комунікації між свідками та правоохоронними органами. Органи прокуратури мають обробляти інформацію на сайті та шукати осіб, які її розмістили, окремо спілкуватись з ними для того, щоб отримані через портал дані можна було долучити до кримінальних проваджень[180]. Але з іншого боку робота такого ресурсу вимагає введення протоколів захисту інформації та забезпечення її зберігання на відповідних серверах. Ці аспекти залишаються викликом для сайту й у відкритому доступі відсутня будь-яка інформація з цього приводу. Крім того, передача даних через портал фактично не має прив’язки до кримінального провадження та процедури отримання доказів. Тому слідчий чи прокурор має офіційно отримати у свідка фото та відео разом з його поясненнями, щоб долучити до матеріалів справи.

При оцінці такої інформації в якості доказу, суди, у першу чергу звертають увагу на те, чи було дотримано вимог КПК України при належному процесуальному оформленні таких даних. В якості виклику для оцінки такої інформації судді зазначають про її достовірність, що залежить від способу фіксації та збирання[181]. Окремі підходи до використання інформації з відкритих джерел формуються у провадженнях щодо злочинів, вчинених проти основ національної безпеки України[182]. Частина передбачених діянь охоплює публічні позиції чи поширення певної інформації, у тому числі у відкритому доступі у мережі інтернет (наприклад, частина 2 статті 109 ККУ «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади», частина 1 статті 111-1 ККУ «Колабораційна діяльність», стаття 114-2 ККУ «Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану»[183]).

При розгляді проваджень за фактами найтяжчих міжнародних злочинів інформація з відкритих джерел активно використовується для ідентифікації осіб та під час розслідування використовується для проведення їх впізнання[184]. Крім того, зокрема, у судовій практиці за статтею 437 ККУ Верховний суд наголосив на тому, що ці засоби доказування у провадженні використані як непрямі докази у сукупності та взаємозв`язку з іншими даними, які прямо викривали кожного із засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів[185].

Процес збереження такої інформації є лише першим кроком для того, щоб її можна було використовувати як докази найтяжчих міжнародних злочинів. Попри те, що стаття 99 КПК України згадує про верифікацію інформації, яка має проводитись слідчим чи прокурором, у законодавстві України відсутній алгоритм її здійснення. Перевірка такої інформації залишається на розсуд правоохоронних органів, а оцінка в якості доказу – на внутрішнє переконання суду. Це означає, що будь-який, навіть не верифікований електронний файл може бути використаний як доказ. Лише під час безпосереднього дослідження доказів у сукупності, у суду можуть виникнути питання щодо їхньої достовірності, але на етапі досудового розслідування окремий механізм їхньої перевірки не передбачено. Такий підхід в результаті впливає на якість та об’єктивність рішень. Він є особливо проблемним у контексті заочних проваджень, оскільки в такому випадку фактично відсутній механізм «тестування» якості таких доказів стороною захисту. У подальшому, якщо відповідні зміни щодо права на перегляд судового рішення, винесеного в заочному порядку, будуть введені до національного законодавства, недотримання міжнародних стандартів у використанні інформації з відкритих джерел в якості доказів може стати підставою для оскарження таких рішень.

Стандарти

Інформація з відкритих джерел стала одним з джерел доказів для найтяжчих міжнародних злочинів. На цей час такі дані збираються у межах дослідження ситуацій у Сирії, М’янмі, Лівії та Україні під час роботи різних механізмів правосуддя.

Створений ООН незалежний механізм для розслідування подій в Сирії (ІІІМ) став центром, який акумулює в собі зібрані дані щодо вчинених ймовірних найтяжчих міжнародних злочинів для їхньої подальшої передачі до національних, регіональних та міжнародних судів[186]. Робота механізму забезпечує постійний збір релевантної інформації відповідно до стандартів міжнародного кримінального права, а також безперервний ланцюг зберігання доказів, які перебувають у його розпорядженні[187]. У звіті комісії з розслідування ООН щодо ситуації в Сирії за 2018 рік зазначено, що обсяг відео та зображень, а також роль, яку відіграють соціальні мережі в частині фіксації порушень, є безпрецедентними у порівнянні з будь-яким іншому процесом правосуддя за міжнародні злочини[188].

Незалежний механізм розслідування для М'янми, створений ООН, у межах свого мандату має повноваження збирати зокрема «фото-, відео- чи інші аудіовізуальні зображення або матеріали, цифрові або інші електронні дані»[189]. Отримана ним інформація була використана для дослідження фактів ймовірного вчинення геноциду у М’янми у межах справи Міжнародного суду ООН[190]. Водночас Гамбія, паралельно зі зверненням до МС ООН, подала позов до Фейсбуку на території США, вказуючи на те, що із соцмережі стали видаляти публікації, які можуть мати потенційне доказове значення для процесів правосуддя. Фейсбук активно використовувався офіційними представниками М'янми не тільки як новинний портал, а й для поширення інформації про різні порушення. Крім того, зважаючи на триваючий процес розслідування, Фейсбук мав надати персональні дані користувачів, які поширювали таку інформацію, для того, щоб підтвердити її правдивість.[191]

Робота Міжнародного кримінального суду на цей час тісно пов’язана з оцінкою допустимості даних з відкритих джерел в якості доказів[192]. Стаття 63(2) Правил процедур та доказування МКС встановлює повноваження судової палати вільно оцінювати на власний розсуд всі подані докази на предмет їхньої належності та допустимості[193]. Такий підхід надає можливість Суду застосовувати широкий підхід під час оцінки доказів та дослідження їх різних видів.

У справі проти Бемби судова палата, оцінюючи матеріали зі ЗМІ в якості доказів, зазначила, що повідомлення з преси можуть бути допустимими для обмежених цілей, що мають визначатись у кожному конкретному випадку, наприклад, для підтвердження інших доказів або для оцінки твердження обвинувачення про те, що вчинені діяння були відомі широкому загалу людей, що може впливати на доведення обізнаності обвинуваченого про інкриміновані йому злочини[194].

У справі проти Аль-Верфаллі Суд використав відео із соціальних мереж як докази для прийняття ордера про арешт. МКС прийняв матеріали, розміщені медіацентром бригади Аль-Саїка, на яких було зафіксовано випадки позасудових страт[195]. Розв‘язуючи питання у справі проти Аль Хасана про допустимість даних, отриманих з відкритих джерел, визначив, що у Суду відсутні процесуальні бар’єри, які не допускають прийняття такої інформації за умови обґрунтування належності та доказової сили кожного документа, а їхній розгляд буде більш ефективним під час судового процесу, враховуючи їх у сукупності з іншими доказами[196].

Для систематизації підходів у роботі з цією категорією інформації було розроблено Протокол Берклі щодо проведення розслідування з використанням відкритих цифрових даних. Його стандарти охопили можливість використання даних щодо фактів вчинення найтяжчих міжнародних злочинів та серйозних порушень прав людини[197]. Він описує підходи до пошуку та збору такої інформації, умови її збереження, верифікації, а також подальшого аналізу. Протокол закріплює базові принципи, які мають бути дотримані під час роботи з інформацією з відкритих джерел:

  • Професійність, що охоплює: відповідальність (розслідувачі, які працюють з відкритими джерелами, повинні бути відповідальними за свої дії, що зокрема може бути забезпечено за допомогою чіткого документування, ведення обліку та нагляду); компетентність (дослідники відкритих джерел повинні мати належну підготовку та технічні навички для виконання діяльності, якою вони займаються); об’єктивність (дослідники відкритих джерел повинні розуміти, що на їхню роботу можуть впливати особисті, культурні та структурні упередження, а також необхідність вжиття контрзаходів для забезпечення об'єктивності); законність (розслідування з відкритих джерел повинні відповідати чинному законодавству, а це означає, що розслідувачі повинні мати базове розуміння законів, які застосовуються до їхньої роботи) та врахування безпекових викликів (дослідник має усвідомлювати свою роботу, а також те, які наслідки можуть мати його дії).
  • Методологічність, що охоплює: точність (розслідування мають спиратись на достовірні матеріали); мінімізацію даних (цифрову інформацію слід збирати та обробляти лише якщо це виправдано чітко сформульованою метою, вона є необхідною для досягнення цієї мети, та пропорційною можливості виконати цю мету); збереження (уникнення неповного збору інформації, а також забезпечення того, щоб релевантні докази не були втрачені) та стандарти безпеки (суб’єкти, які здійснюють збір даних, мають забезпечити структурні та технічні рішення для безпечної роботи).
  • Етичність, що вимагає поваги до гідності, тактовності, інклюзивності, незалежності та прозорості.[198]

Стандарти Протоколу Берклі використовуються і МКС як вимога до роботи з відкритими джерелами. У 2022 році Офіс Прокурора МКС спільно з Євроюстом презентував рекомендації для неурядових організацій з документування міжнародних злочинів та грубих порушень прав людини, які містять посилання на Протокол Берклі в частині дослідження даних, які розміщені у відкритому доступі[199].

Поряд з цим, Офіс Генерального прокурора з 2021 року також шукав підходи, як використати на практиці стандарти Протоколу Берклі, орієнтувавши обласні прокуратури щодо вимог проведення огляду відкритих джерел. Як зазначалося вище, практична імплементація цих стандартів залишається недостатньою через законодавчі обмеження на національному рівні.

Розвіддані:

В умовах збройного конфлікту велика кількість інформації, яка має значення для дослідження фактів порушення міжнародного гуманітарного права, міститься у даних від розвідувальних органів. Але з позиції кримінального процесуального законодавства України їхнє використання не допускається. КПК України закріплює вимогу допустимості доказів, за якою доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом[200]. Натомість як зміст, так і механізм отримання розвідувальної інформації належать до державної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці держави[201].

Тому на практиці розвіддані випадають з правової рамки кримінального провадження, оскільки неможливо буде підтвердити джерело чи спосіб отримання цих відомостей. Навіть якщо до КПК України будуть внесені зміни щодо використання розвідувальних даних як доказів, на практиці їх буде складно реалізувати. Без прийняття рішення розвідувальними органами про розсекречення такої інформації вони будуть порушувати норми спеціального законодавства у сфері охорони державної таємниці.

Показання потерпілих та свідків:

Чимало свідків найтяжчих міжнародних злочинів стали внутрішньо переміщеними особами або ж опинились за кордоном, чи знаходяться на окупованій території. Ця ситуація потребує процедури на рівні законодавства, яка дозволить проводити дистанційно допити на етапі досудового розслідування. КПК України надає право проводити допит, впізнання осіб чи речей у режимі відеоконференції[202]. Але процесуально його можна реалізувати лише у межах контрольованої Україною власної території, на яку поширюється юрисдикція органів досудового розслідування.

На практиці слідчі та прокурори намагаються знайти вихід з цієї ситуації. Простіше, коли людина перебуває у межах підконтрольної Україні території. Проведення слідчої дії можна доручити відповідному правоохоронному органу на місці. Але коли потерпілий або свідок — за кордоном чи на окупованій території, з процесуальної точки зору працювати з ним набагато складніше. У деяких провадженнях слідчі спілкуються з такою особою за допомогою відеозв’язку, а результати бесіди оформлюють у вигляді рапорту та долучають до матеріалів кримінального провадження. Подібний документ не є аналогічним протоколу допиту, тому отримана інформація не може бути використана як доказ. Але цей підхід дозволяє зберегти відомості, отримані під час спілкування по відеозв‘язку. Попри це, КПК України передбачає загальне правило, за яким у разі необхідності отримання показань від опитаних осіб слідчий, прокурор повинен провести їхній допит. Також використовується практика проведення допитів осіб за кордоном на базі посольств, територія яких де факто є територією України, на яку поширюється національне законодавство. Подібні практики не виключають того, що під час судового розгляду ці ж потерпілі та свідки мають бути допитані судом безпосередньо.

Крім того, КПК України надає можливість під час досудового розслідування провести допит особи у слідчого судді[203]. На додаток до цього, в умовах воєнного стану правила частини 11 статті 615 КПК України дозволяють використовувати відеозапис допиту свідка, потерпілого, підозрюваного (за умови присутності його захисника) у суді без необхідності проводити таку фіксацію у слідчого судді[204]. Така опція важлива з огляду на значні ризики втрати показань осіб у майбутньому, враховуючи тривалість розслідування та умови війни. Допит проводиться у спосіб, аналогічний тому, який діє у межах судового розгляду справи й допускається щодо свідків та потерпілих. Змінами від 28 липня 2022 року до категорії осіб, які можуть бути допитані у такому порядку, було додано також особу, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого[205].

Однак, оскільки суд безпосередньо досліджує докази, показання таких осіб, отримані під час досудового розслідування, можуть бути вилучені під час розгляду справи. Така людина може бути вже обміняна як військовополонений та у судовому засіданні неможливо буде провести допит під час слухання в суді. Навіть за умов дотримання процедури, суд може ініціювати повторний допит такої особи чи не враховувати її показання під час прийняття рішення[206].

Міжнародні фахівці:

Ще з 2014 року була запроваджена практика залучення іноземних фахівців до проваджень щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. А особливого поширення цей підхід набув після повномасштабного вторгнення. Водночас дотепер КПК України не містить норм, які чітко врегульовують процесуальний статус цих фахівців. Проведення експертизи для з’ясувань питань у сфері права заборонено, а для залучення іноземних фахівців з інших питань у провадження їм необхідна акредитація за законодавством України[207]. Процесуальний статус спеціаліста обмежений консультуванням у специфічній сфері знань[208].

Зміни до КПК України від 9 жовтня 2024 року передбачили, що в якості спеціаліста може також виступати представник іноземної держави чи міжнародної організації. Однак, чітко визначено, що такі особи можуть залучатись у галузі хімічної, біологічної, радіаційної, ядерної чи іншої зброї[209]. На практиці це означає, що такі спеціалісти можуть бути залучені тільки при розслідуванні фактів обстрілів та застосування різних специфічних видів зброї переважно при проведенні огляду місця події. Їх залучення не замінить необхідність проведення експертиз, але водночас дає змогу отримати довідки, висновки, наприклад, про вид застосованої зброї, боєприпасів, слідів вибуху.

Залучення ж іноземних фахівців у ролі спеціалістів у сфері права може сприйматись як підміна функцій правосуддя, адже така спеціалізація є профілем слідчих, прокурорів та суду.

Брак регулювання правового статусу залишає невизначеним питання правомірності надання міжнародним експертам доступу до матеріалів кримінальних проваджень, залучення їх як психологів чи спеціалістів, зокрема для надання висновків чи рекомендацій[210]. Наприклад, спірним залишається питання чи може надання доступу потенційно тлумачитись як розкриття таємниці досудового розслідування і яку відповідальність буде нести особа, яка надала матеріали провадження.

Докази, зібрані за допомогою технічних засобів:

Аналогічною є ситуація й з використанням нових технічних засобів, які передаються Україні у межах надання допомоги у розслідуванні найтяжчих міжнародних злочинів. Наприклад, мобільні ДНК-лабораторії є дієвим інструментом, особливо в роботі з масовими похованнями, та дає можливість швидко проходити процедуру ідентифікації тіл[211]. Але на практиці висновок такої лабораторії неможливо долучити до матеріалів кримінального провадження як доказ, оскільки таке технічне обладнання не закріплено як один з методів проведення експертизи за відповідними стандартами. Щоб такі інструменти дійсно могли полегшити роботу зі збору доказів, їх потрібно робити складовою національної експертної методології.

Порядок розслідування в умовах воєнного стану

В умовах воєнного стану КПК України передбачає особливий режим кримінального провадження. Після 24 лютого 2022 року до цих положень неодноразово вже вносились зміни[212], що не сприяє створенню сталої практики їхньої реалізації та не забезпечує стратегічні підходи. Натомість це виглядає як підлаштування норм законодавства під ту практику їхньої реалізації, яка вже склалась під час воєнного стану. В умовах воєнного стану:

  • Якщо доступу до ЄРДР немає, слідчий, прокурор виносить постанову про початок досудового розслідування (але водночас відомості до ЄРДР мають бути внесені потім за першої можливості, а початком розслідування вважається моментом винесення постанови). Натомість у звичайних умовах відомості про правопорушення мають бути внесені протягом 24 годин до ЄРДР.
    Переведення процесу у паперовий режим створило ризик того, що провадження за однаковими фактами могли реєструватись одночасно у деяких регіонах чи різними правоохоронними органами й перевірити цю інформацію було неможливо. Єдиним органом, який може відстежувати подібні дублювання залишається ОГП, від якого вимагається проводити ґрунтовну аналітичну роботу й ухвалювати рішення з систематизації таких проваджень.
  • Проведення обшуку або огляду житла чи іншого володіння особи, обшуку особи можливе без участі понятих за умови здійснення безперервного запису слідчої дії. Така практика спростила процес збору доказів, особливо у небезпечних районах, проте створила ризик для порушень під час проведення слідчих дій. У таких умовах доказами після проведеного обшуку залишається протокол та запис, які неможливо підтвердити показаннями сторонніх осіб.
  • Керівник органу прокуратури може виконувати окремі повноваження слідчого судді[213]. Більшість суддів критично віднеслись до такого нововведення, яке значно збільшує повноваження органу прокуратури й прибирає додатковий контроль з боку суду під час досудового розслідування[214];
  • Скасовано строки проведення окремих процесуальних дій (замінено на «здійснити невідкладно»)[215]. У такому випадку принцип правової визначеності втрачає своє втілення на практиці. Якщо, наприклад, проведення обшуку мало бути здійснено у визначений період, інакше ухвала про його проведення втрачала законну силу і вилучені докази визнаються недопустимими, то «невідкладність» залишається на розсуд слідчого та прокурора і може бути по-різному обґрунтована.
  • Можливо затримувати особу без ухвали слідчого судді, суду, що створює ризик для свавільних затримань.
  • Керівник органу прокуратури може продовжувати строк дії ухвали про тримання особи під вартою за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором. Подібна практика усуває судовий контроль за цим процесом, оскільки замість перевірки підстав для тримання під вартою, відповідне рішення може прийматись автоматично.
  • Підсудність справ закріплюється за судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством.
  • Показання свідка, потерпілого, обвинуваченого (за умови участі захисника під час допиту) можуть бути використані як докази в суді за умови технічної фіксації їхнього допиту. Це положення фактично створює альтернативу проведення допиту у слідчого судді за загальними положеннями кримінального процесу. Але на відміну від процедури, передбаченої статтею 225 КК України, суддя не має можливості поставити питання особі під час такого допиту та слідкувати за його проведенням.
  • Захисник підозрюваного / обвинуваченого може дистанційно брати участь у проведенні процесуальних дій.
  • Копії матеріалів кримінального провадження мають зберігатись в електронній формі у дізнавача, слідчого чи прокурора.
  • Суд може обмежитись проголошенням резолютивної частини рішення з обов’язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.[216]

Прийняті норми часто суперечать загальним положенням кримінального процесу. До прикладу, у частині строків та заміщення повноважень судової гілки влади органами прокуратури було створено ризик зловживання цими правами. Рішення приймались навіть у тих випадках, де можливим було звернення до слідчого судді у межах загальної процедури. Подібна практика створила ризик для належного процесу збору доказів[217]. Швидкість ухвалення рішень була поставлена у пріоритет перед дотриманням принципів кримінального процесу. Крім того, через часті зміни до цих положень, на практиці досить важко сформувати єдиний підхід до їхньої реалізації.

Варто звернути увагу на необхідність зберігати копії матеріалів кримінального провадження в електронній формі. З одного боку, в умовах війни, яка створює додаткові ризики знищення матеріалів, такий підхід дозволяє з більшою ймовірністю їх убезпечити. З іншого — дотепер не визначено порядок та правила такого зберігання: в якій формі, чи має це бути персональний комп’ютер або ж сервер відповідного органу та ін. Тому матеріали все одно можуть бути втрачені у випадку їхнього неналежного збереження навіть в електронній формі. Хоча з 15 грудня 2021 року діють положення КПК України щодо електронного кримінального провадження[218], ця система ще не була реалізована на практиці. Наразі між органами прокуратури та слідства тривають обговорення щодо розробки такої системи, її функціоналу та вигляду, включення окремих технічних рішень для правопорушень, пов’язаних зі збройним конфліктом[219]. Повідомляється, що цим рішенням має стати нова E-case management system з подальшою можливістю підключення до неї судових органів. У межах цієї системи має функціонувати база «СМЕРЕКА» як інструмент для структурування доказів воєнних злочинів[220].

Провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia)

Порядок здійснення спеціального досудового розслідування, а також розгляд справи за відсутності обвинуваченого (in absentia) був включений до КПК України 7 жовтня 2014 року[221]. Очікувалось, що цей механізм дозволить забезпечити притягнення до відповідальності осіб за злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту на території України. Однак дотепер він викликає критику, насамперед в аспекті дотримання стандартів прав людини.

Розгляд справ in absentia здійснюється на підставі ухвали слідчого судді й щодо чітко визначеного переліку кримінальних правопорушень[222]. На цей час обов’язковою умовою для ініціювання такого процесу є факт переховування підозрюваного від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України «державою-агресором», з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук[223].

У період з 2018 по 2021 рік процедура розгляду справ in absentia була заблокована на практиці. До цього моменту вимога про обов’язковість оголошення особи у міжнародний чи міждержавний розшук не застосовувалась.

Але з початком роботи Державного бюро розслідувань, мала змінитись підслідність органів досудового розслідування, тому Перехідні положення КПК України містили доповнення й у процедуру in absentia[224]. З 27 листопада 2018 року практика заочних проваджень була поставлена на паузу, оскільки правоохоронні органи не могли оголосити особу у міжнародний розшук, а процедура оголошення у міждержавний розшук не визначена. Положення кримінального процесуального законодавства були змінені у 2021 році[225]. Була запроваджена нова процедура розгляду справ in absentia:

  • Як вимогу до проведення спеціального розслідування було додано також ухилення від явки на виклик — неприбуття підозрюваного на виклик без поважної причини більш як два рази[226].
  • Запроваджено порядок повідомлення особи про виклик: надсилання поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику телефоном або телеграмою. У випадку обґрунтованої неможливості вручення особі такої повістки, вона публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора[227].
  • За умови наявності відомостей про перебування особи на території іноземної держави, здійснюється направлення запиту про міжнародно-правову допомогу з метою вручення підозрюваному повістки про виклик.
  • Під час звернення із клопотанням до слідчого судді про проведення спеціального досудового розслідування, потрібно надати підтвердження щодо виїзду або перебування особи на тимчасово окупованій території України або РФ, а також щодо обставин, які підтверджують факт переховування підозрюваного з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
  • Передбачено необхідність звернення до слідчого судді, суду із клопотанням про обрання запобіжного заходу такій особі у вигляді тримання під вартою.
  • Рішення про розшук підозрюваного можуть прийняти слідчий, прокурор[228].
  • Надано право обвинуваченому, його захиснику у разі появи обвинуваченого на етапі судового розгляду справи заявляти клопотання про повторне дослідження окремих доказів, які розглядались за відсутності обвинуваченого[229].

Процеси in absentia активно використовувались органами правосуддя після 2014 року та зокрема після 24 лютого 2022 року. Після повномасштабного вторгнення РФ на територію України за злочини, передбачені статтею 438 КК України, 730 особам було повідомлено про підозру, з них 702 заочно (96 % від загальної кількості). У межах цієї кваліфікації до суду скеровано обвинувальні акти проти 524 осіб, з них 499 заочно (95 % від загальної кількості). За результатами розгляду проваджень винесено вироки проти 137 осіб, з них 119 заочно. Наприклад, якщо у провадженнях за статтею 438 КК України, попри 75 % розглянутих справ за відсутності обвинувачених, є провадження і проти затриманих російських військових, то всі 138 вироків винесені за статтею 437 КК України є заочними[230]. І хоча подекуди з’являється усвідомлення того, що заочні провадження використовуються в якості інструменту формування статистики і це призводить до зловживання системою правосуддя, на сьогоднішній день запит на використання та доступність цього механізму серед слідчих, прокурорів та суддів залишається високим. Але фактично, жоден з винесених заочних вироків в Україні не був виконаний. Водночас, заочне провадження у багатьох країнах ЄС та в США, у контексті розслідування та притягнення до відповідальності за найтяжчі злочини, не дозволене з огляду на те, що вони фактично унеможливлюють дотримання права на справедливий суд обвинуваченого. Застосування цього механізму можливе лише у тих випадках, коли є високий суспільний запит та позиція самих потерпілих. Проте, результати дослідження, проведені ULAG впродовж 2022-2024, що заочні провадження не задовольняють запит на справедливість у контексті збройної агресії РФ проти України (63% опитаних не вважають провадження in absentia ефективною формою правосуддя[231]).

На сьогодні, якість кримінального процесуального законодавства, яке регулює це питання, не відповідає стандартам справедливого судочинства в наступних аспектах:

  • По-перше, дискусію викликає процес повідомлення особи й чи можна його вважати належним. Сайт Офісу Генерального прокурора, як і видання «Урядовий кур’єр» навряд можна вважати доступними джерелами інформації на окупованих територіях чи на території РФ, де більшість українських сайтів, зокрема урядових, заблоковані.
  • По-друге, законодавство не передбачає додаткових можливостей для підозрюваних чи обвинувачених оскаржити рішення, прийняті у порядку in absentia, поза загальних правил. Чинна редакція КПК України не передбачає безумовне право на повторний розгляд справи обвинуваченого, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального провадження, що суперечить вимогам права на справедливий суд за практикою ЄСПЛ. Такий підхід може водночас бути ризиком для України щодо можливих звернень до Суду.
  • По-третє, через принцип недопущення подвійної відповідальності за вчинене діяння, рішення у справах in absentia, що мають відповідні процесуальні недоліки та обмежені можливості оскарження, значно звужують перспективу забезпечення правосуддя за цими фактами у Міжнародному кримінальному суді чи інших механізмах.

Процес щодо катастрофи рейсу MH17, збитого на Донбасі 17 липня 2014 року, став своєрідним винятком для правосуддя щодо наслідків збройного конфлікту на території України. Попри те, що розгляд справи тривав in absentia, як на етапі розслідування, так і під час судового провадження багато уваги приділялось дотриманню стандартів справедливого судочинства. Зокрема, зусилля прокуратури та ССГ мали забезпечити, щоб обвинувачені були обізнані з процесом проти них, в результаті чого один із суб’єктів провадження залучив власного адвоката для представництва його інтересів. Також сам процес здійснювався у межах юрисдикції Нідерландів, відповідно до стандартів та вимог їхнього процесу. Крім того, всі обвинувачені належали до виконавців нижчого чи середнього рівня, а обвинувачення проти осіб вищого рівня не було висунуто. І зрештою на це був запит та консенсус від родичів самих загиблих у авіакатастрофі.

Стандарти розгляду справ in absentia

У контексті забезпечення права на справедливий судовий розгляд, процеси in absentia допускаються у ситуаціях, коли не вдалося точно встановити, що особа може брати участь у процесі та повноцінно захищати себе або ж намагається уникнути правосуддя. Крім того, у справі Санадер проти Хорватії[232] ЄСПЛ визначив, що, враховуючи тяжкість вчинення воєнних злочинів, великий суспільний інтерес та бажання жертв досягнути правосуддя у подібних злочинах, використання судових процесів in absentia не є порушенням права на справедливий судовий розгляд, але водночас не можуть ігноруватися права обвинуваченого. ЄСПЛ у своїй практиці проаналізував, зокрема, що означає «належне повідомлення»: «Інформування про те, що проти особи розпочато процес переслідування — це дія настільки важлива, що вона має бути виконана відповідно до процедурних та правових вимог по суті, які здатні гарантувати ефективне застосування права обвинуваченого; недостатньо мати нечітке та неформальне знання»[233].

У 1983 році Комітет ООН з прав людини у справі Мбенге проти Заіру наголосив на тому, що процедура in absentia не є неправовою самою по собі тому, що існує презумпція щодо того, що держава здійснює всі кроки для того, щоб належним чином проінформувати обвинуваченого щодо процесів проти нього: «Вирок за відсутності обвинуваченого вимагає, попри відсутність обвинуваченого, того, що його було проінформовано належним чином про дату та місце судового розгляду». Комітет ООН постановив, що держава не здійснила належних кроків щодо належного інформування обвинуваченого і те, що він дізнався про розгляд справи за його відсутності зі ЗМІ було порушенням статті 14 (3) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права[234].

Щодо позиції Міжнародного кримінального суду з цього питання, то сьогодні основним орієнтиром є рішення Досудової палати МКС у справі проти Саіфа Аль-Іслама Гаддафі[235]. Палата зазначила, що це не питання Суду — перевіряти правову кваліфікацію та предмет обвинувачення, які висувались національним судом, якщо для цього немає потреби. У ході процесу in absentia суд має надати обвинуваченому весь ряд процесуальних прав і гарантій, а в разі його появи в ході процесу або навіть після винесення вироку in absentia — повинен мати можливість переглянути свою справу у суді.

Крім цього, у згаданій справі та справи проти Жана-П’єра Бемби Комбо[236] МКС окремо наголошував на дотриманні принципу недопущення повторної відповідальності за один і той самий злочин, який у контексті процесів in absentia тлумачився таким чином, що повнота та якість процесу на національному рівні, належна кваліфікація діянь та недопущення застосування амністії чи помилувань щодо винних у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів — впливають на визнання вироку національного суду міжнародним судом чи трибуналом таким, що відповідає цьому принципу та не створює передумов для розгляду справи повторно.

Останнім рішенням МКС, в якому аналізується процес in absentia на національному рівні, стала позиція апеляційної палати Суду по справі Саіфа Аль-Іслама Гаддафі[237]. Суд наголосив, що попри на те, що пан Гаддафі брав участь у декількох засіданнях через відеозв’язок та ще у кількох засіданнях був залучений його адвокат, цей процес не можна вважати таким, що відбувався за присутності обвинуваченого. Таку ж позицію підтримує й уряд Лівії. Водночас винесене рішення судом першої інстанції, відповідно до законодавства Лівії, не можна вважати остаточним, оскільки пан Гаддафі має право за процесуальним законодавством на перегляд вироку, винесеного in absentia. Для ствердження того, що особа була притягнута до відповідальності, МКС важливо, щоб процес щодо особи був об’єктивним та особа мала можливість оскаржити рішення до суду вищої інстанції.

Водночас, МКС у власній практиці розглядає можливість вирішення окремих процедурних питань за відсутності обвинуваченого, щоб пришвидшити тривалість розгляду справи та надати можливість постраждалим використовувати заходи підтримки. У справі за обвинуваченням Джозефа Коні досудова палата прийняла рішення розглядати підтвердження обвинувачення in absentia[238]. Було встановлено, що пан Коні є особою, яку неможливо знайти у розумінні статті 61(2)(b) Статуту, оскільки, «незважаючи на значні зусилля Секретаріату та інших відповідних зацікавлених сторін щодо його розшуку з моменту видачі ордеру на арешт», його місцезнаходження залишається невідомим[239]. Подібне рішення є першим у практиці Суду та залежно від результатів його розгляду можна буде очікувати поширення такої практики. Слухання заплановані на 9 вересня 2025 року[240].

Показовою є прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи Резолюція (75)11 від 19 січня 1973 року «Про критерії, які регламентують розгляд, що проводиться у відсутність обвинуваченого» від 19.01.1973. Резолюція є документом м'якого права, проте вона підтверджує наявність Європейського консенсусу в питаннях визначення обґрунтованості обвинувачення за процедурою in absentia. Резолюція передбачає стандарти щодо змісту повістки, можливості для обвинуваченого реалізувати свої права у процесі та додаткових гарантій для перегляду справи[241].

Такі країни, як Данія, Нідерланди, Німеччина, Швеція та інші дозволяють розгляд справ за відсутності обвинуваченого за таких умов: обвинуваченого було повідомлено про розгляд справи належним чином; вирок який він/вона може отримати не перевищує 3 роки (це максимальний строк серед перелічених країн і стосується Австрії); обвинувачується здебільшого у фінансових злочинах чи злочинах стосовно власності; їй/йому гарантовано право на захист; їй/йому гарантовано право на перегляд справи[242].

Спільні слідчі групи (ССГ)

Однією з форм міжнародної співпраці є взаємодія між державами у кримінальних провадженнях. Відповідно до статті 523 КПК України міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вживанні необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги у спосіб вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором, ратифікованим Україною, можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження[243].

Кримінальне процесуальне законодавство України передбачає можливість створювати спільні слідчі групи для проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на територіях декількох держав, або, якщо порушуються інтереси цих держав. Члени спільної слідчої групи безпосередньо взаємодіють між собою, узгоджують основні напрями досудового розслідування, проведення процесуальних дій, обмінюються отриманою інформацією. Координацію їхньої діяльності здійснює ініціатор створення спільної слідчої групи або один з її членів[244].

Положення КПК України окреслюють можливості міжнародного співробітництва, але у межах конкретного кримінального провадження. Співробітництво повинно передбачати чіткий розподіл завдань між учасниками групи та бачення результату такого провадження. Ці вимоги сформульовані у Другому додатковому протоколі до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах. Відповідно до його положень, спільну слідчу групу може бути створено, зокрема, у випадках коли:

  • розслідування злочинів Стороною вимагає проведення складних та комплексних слідчих заходів, пов'язаних з іншими Сторонами;
  • кілька Сторін проводять розслідування злочинів, обставини яких вимагають вжиття скоординованих, погоджених дій на території відповідних Сторін[245].

Норми, що регулюють роботу ССГ як форму міжнародно-правового співробітництва у кримінальних провадженнях, є загальними для розслідування фактів вчинення усіх видів злочинів, включно з найтяжчими міжнародними. Після 24 лютого 2022 року Україна стала просувати формат ССГ як інструмент розслідування наслідків збройного конфлікту та взаємодії з іншими країнами, які відкрили провадження на національному рівні за цими фактами.

В умовах обмеженості власних ресурсів, активної фази збройного конфлікту на території України, неможливості проведення ряду слідчих дій через ведення бойових дій правоохоронні органи України мають намір показувати швидкий результат у розслідуванні воєнних злочинів. З позиції України, за ефективний приклад такої роботи було взято ССГ, яка була створена для розслідування катастрофи літака рейсу MH17 17.07.2014 року та судовий процес за результатами її роботи, який відбувся у Нідерландах. Проте, порівнюючи роботу створеної ССГ після 24.02.2022 року з ССГ щодо катастрофи MH17 як успішного прикладу опускається той факт, що ця слідча група проводила розслідування щодо одного факту вчинення злочину, а не розглядала всі наслідки збройного конфлікту, як планується наразі.

У випадку з розслідуванням наслідків катастрофи рейсу MH17 було чітко визначено цілі та завдання роботи, судову юрисдикцію провадження, а також стандарт збору доказів, який застосовувався. Натомість створена ССГ стала базою для масштабної роботи по збору доказів щодо злочину агресії, вчиненого проти України, та створеного Міжнародного центру переслідування за злочин агресії (ICPA)[246]. Перед ним стоїть завдання: обробити величезний масив даних та провадити діяльність без зрозумілої юрисдикції для подальшого можливого судового переслідування.

Досвід країн-учасниць нової ССГ у розслідуванні найтяжчих міжнародних злочинів є обмеженим. Це призводить до збільшення навантаження на її членів і породжує значні очікування з боку тих, хто зацікавлений в успішному переслідуванні злочину агресії. Проте все ще відкритим залишається питання — де будуть використані зібрані докази як щодо злочину агресії, так і щодо інших ймовірних найтяжчих міжнародних злочинів. Зокрема, яким чином може здійснюватись взаємодія між ССГ та МКС, які долучені до роботи Міжнародного центру переслідування за злочин агресії. Враховуючи те, що практика роботи ССГ щодо розслідування найтяжчих міжнародних злочинів є новою, це перший досвід, який може бути використаний у майбутньому для подібних ситуацій і важливо засвоїти його уроки.

Співробітництво з Міжнародним кримінальним судом

3 травня 2022 року КПК України було доповнено окремим розділом, який визначає особливості співпраці з Міжнародним кримінальним судом[247]. Окремі його положення прив’язані до ратифікації Римського статуту МКС і наразі не мають юридичної сили[248]. Водночас зазначається, що прийняті зміни застосовуються з урахуванням заяв Верховної Ради України про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду[249].

Цей розділ регулює співробітництво України з міжнародною судовою інстанцією, однак належної правової основи — міжнародно-правового документа — для такого співробітництва не було на момент внесення змін до КПК України. Такою підставою має бути або ратифікація Римського статуту, або підписання угоди про співробітництво України з Міжнародним кримінальним судом. Заяви про визнання юрисдикції Суду та зміни до КПК не є достатнім фундаментом для закріплення факту взяття Україною зобов’язань перед МКС. З огляду на це, немає впевненості, що положення про затримання осіб на прохання МКС, їхнє тримання під вартою, особливості виконання запитів Суду не будуть змінені в будь-який момент та виконуватимуться повною мірою.

Офіційно, Україна стала 125 країною-учасницею Міжнародного кримінального суду з 1 січня 2025 року[250]. Тому фактично з цього моменту і варто вести мову про повноцінну реалізацію зобов’язань зі співпраці з МКС та застосування на практиці цього розділу КПК України. Співробітництво з МКС з цього моменту є прямим зобов’язанням України як держави-учасниці Римського статуту і не може залежати від пріоритетів державних органів. Крім того, при внесенні змін до КК України та КПК України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту було виключено примітку до Розділу IX2, яка обмежувала його дію до «осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації або агресію іншої країни проти України»[251].

Якщо проаналізувати зміст прийнятих положень у сукупності, варто звернути увагу на таке:

  • Норми фактично закріплюють права України на рівні повноправної держави-учасниці Суду, зокрема щодо можливості оскарження рішень МКС чи можливості направляти запити до Суду.
  • Положення у контексті співробітництва надають пріоритет використанню термінології Римського статуту та її тлумачення згідно з його нормами. Після ратифікації Статуту його положення стали частиною національного законодавства та, відповідно, було затверджено офіційний переклад його тексту українською мовою. Проте якість цієї версії тексту не відображає всієї специфіки термінології, яку використовує оригінальна мова Римського статуту. Переклад натомість пропонує відповідники за Кримінальним кодексом України, які позначають інші поняття, що стосуються виключно кваліфікації загальнокримінальних злочинів. Наприклад, форма «допомога та сприяння у вчиненні злочину» (aiding and abetting)[252] в офіційному перекладі Римського статуту українською мовою прирівнюється до термінів  «пособництво та підбурювання»[253] за аналогією з видами співучасті за ККУ[254].
  • Закріплено можливість передачі провадження до МКС, але не визначено правові наслідки такого рішення відповідно до інших норм кримінального процесуального законодавства, тобто що саме буде відбуватись з провадженням в Україні та які підстави для ухвалення подальших рішень.
  • У частині роботи із доказами виникає колізія, оскільки МКС має власні стандарти таких процесів, які безпосередньо впливають на визнання доказів допустимими у судовому провадженні, однак положення національного законодавства України не гармонізовані зі стандартами Суду[255].

20 вересня 2022 року Верховною Радою України були прийняті зміни до вказаного розділу КПК України як реакція на практичні проблеми у реалізації прийнятих норм. Нововведення передбачили: можливість проведення процесуальних дій не тільки Прокурором МКС, а й уповноваженими ним працівниками Суду, які вказані у проханні; необхідність погодження Генеральним прокурором України проведення процесуальних дій на території України уповноваженими працівниками Суду[256]. Фактично, питання можливості представників Офісу Прокурора МКС збирати докази на території України вирішується Генеральним прокурором України одноособово. Це, наприклад, надає йому дискрецію визначати які матеріали кримінальних проваджень за запитом МКС можуть надаватись, як саме здійснюється допуск до затриманих осіб чи які місця вчинення злочину слідчі та прокурори МКС можуть відвідати.

Специфічні положення законодавства

Порядок передачі доказів

Положення кримінального процесуального законодавства України не визначають спеціального порядку передачі доказів між органами досудового розслідування та прокуратури (chain of custody). Законодавство чітко визначає порядок проведення слідчих дій, отримання та процесуального оформлення доказів, коло осіб, які можуть бути залучені до проведення розслідування, а також порядок проведення негласних слідчих дій. Положення не вимагають фіксувати хто та в який конкретний час має доступ до зібраної інформації чи яким чином здійснюється передача доказів.

На практиці вся інформація, яка збирається слідчим чи прокурором під час розслідування у межах конкретного кримінального провадження, включається до масиву його матеріалів, які обліковуються у межах зареєстрованого у ЄРДР розслідування. Весь процес розслідування може включати як матеріали, зібрані у загальному порядку, так і ті, що мають обмежений доступ та можуть формувати засекречені томи і зберігаються у окремому установленому порядку. 

Додаткові вимоги щодо збереження передбачені тільки для речових доказів, отриманих у кримінальному провадженні. Загальне правило КПК України визначає, що за збереження таких доказів несе відповідальність сторона, якій вони надані[257]. Відповідальність за збереження речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження, покладається на слідчого відповідного органу розслідування, який здійснює кримінальне провадження[258]. Водночас, залежно від порядку зберігання розрізняють два види речових доказів:

  • ті, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження - вони є малогабаритними за своєю природою та можуть бути безпосередньо долучені до матеріалів справи. Їх упаковують та опечатують у такий спосіб, що унеможливлює їх підміну;
  • ті, що зберігаються окремо від матеріалів кримінального провадження - вони є досить громіздкими та потребують спеціального місця зберігання. Для ідентифікації такого доказу, на нього прикріплюється бірка з інформацією про номер кримінального провадження, вид та дату проведення процесуальної дії, під час якого його було вилучено, та підписи осіб, присутніх при її проведенні[259].  

Кожен орган досудового розслідування повинен вести книгу обліку речових доказів, які перебувають у нього на зберіганні. Там фіксується інформація про номер кримінального провадження, у межах якого такі докази було вилучено, дані відповідальної особи, інформація щодо проведеної процесуальної дії. Підставою для внесення інформації про облік речового доказу є протокол про проведення процесуальної дії, під час якої було вилучено певний доказ. У разі прийняття рішення про зміну місця зберігання доказу, цей факт має бути підкріплено відповідним документом[260]. Крім того, передбачено, що речові докази не можуть зберігатись в умовах, які можуть призвести до їх знищення чи псування[261]. 

КПК України визначає, що до завершення досудового розслідування слідчий або прокурор за клопотанням сторони кримінального провадження має надати матеріали для ознайомлення. Виключення допускається тільки щодо даних про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню[262]. На практиці те, в яких межах можуть бути відкриті матеріали для ознайомлення представнику потерпілих чи стороні захисту поки розслідування триває, визначає слідчий або прокурор. На цьому етапі позиція обвинувачення ще не сформована остаточно, тому вимоги законодавства дозволяють не відкривати у повній мірі масив зібраної інформації іншій стороні.

При підготовці повідомлення про підозру та обвинувального акту у кримінальному провадженні формуються матеріали кримінального провадження, які у подальшому будуть передані до суду. На цьому ж етапі КПК України передбачає, що зібрані матеріали мають бути відкриті стороні захисту та надані для ознайомлення, можливості зняти копію та відобразити зібрані докази[263]. 

Повноцінне визначення того, що включається у такі матеріали, КПК України закріплює на етапі судового розгляду справи. Серед зазначеного переліку передбачені такі дані:

  • документи, інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, 
  • судові рішення та інші документи і матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження[264].

Розслідування щодо фактів найтяжчих міжнародних злочинів, вчинених після 24 лютого 2022 року, додали новий акцент до питання роботи з доказами, їх збереження та передачі. Межі правового регулювання не враховують виклики, які виникають на практиці:

  • зміна підслідності у провадженнях щодо фактів воєнних злочинів, внаслідок чого матеріали передаються між різними органами досудового розслідування; 
  • залучення багатьох органів для проведення слідчих дій, після чого досить складно зібрати результати їх роботи у межах одного кримінального провадження;
  • великий масштаб зареєстрованих злочинів та потреба у систематизації кримінальних проваджень, оскільки зібрані докази щодо конкретних фактів злочинів можуть мати значення для розслідування більш масштабних та системних дій;
  • поширення практики виділення кримінальних проваджень щодо ідентифікованих обвинувачених, під час чого зібрані докази мають бути продубльовані у різних матеріалах справ;  
  • регулярне вилучення речових доказів, зокрема на місцях обстрілів, які потребують відповідного місця зберігання;
  • розширення практики збору інформації з відкритих джерел та електронних доказів під час розслідування воєнних злочинів, що потребують окремої системи зберігання та врегулювання порядку доступу до таких даних. 

Збереження доказів

Питання збереження доказів виникає разом із порядком їхнього збору. У контексті роботи міжнародних судових інстанцій те, як зберігаються докази найтяжчих міжнародних злочинів, безпосередньо впливає на їхню допустимість під час подальшого розгляду справи судом. Чинне законодавство України має обмежені правила збереження доказів на етапі досудового розслідування. Так, слідчий чи прокурор у кримінальному провадженні може вилучати:

  • речові докази;
  • предмети й документи, обіг яких заборонено (якщо у власника немає дозволу на їх придбання і зберігання);
  • документи, які засвідчують особу заарештованих підозрюваних, обвинувачених (підсудних);
  • інші документи, що мають значення у справі;
  • гроші та інші цінності, виявлені під час накладення арешту на майно підозрюваних, обвинувачених, підсудних або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їхні дії, на які може бути звернено стягнення з метою відшкодування заподіяної матеріальної шкоди або забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна[265].


Чинний порядок не передбачає механізму довготривалого зберігання доказів у електронній формі (оскільки прив’язка до їхнього використання можлива у паперовому вигляді). Також відсутні вимоги до збереження інформації, яка описує процес створення таких доказів, та який би врегульовував порядок доступу до відповідних місць зберігання. Тому на рівні законодавства та практики до цього часу не розв‘язана проблема зберігання: питання у наявності спеціальних серверів для електронних даних, які є доказами у кримінальних провадженнях та які вилучаються під час розслідування.

Після повномасштабного вторгнення у межах міжнародної допомоги Офіс Генерального прокурора отримав місце на серверах Microsoft та Amazon для зберігання на них доказів в електронній формі. Але яким чином має бути захищена розміщена на них інформація — невідомо. Національним законодавством це питання не врегульоване. Тому на практиці цей аспект може бути використаний стороною захисту під час судового процесу. Крім цього, на базі ОГП використовується програмне забезпечення для роботи з окремими видами доказів. Наприклад, Palantir, Microsoft Azure, Skydio Drones[266].

Також тривають дискусії зі створення окремої інформаційної системи на базі ОГП, яка має зберігати та аналізувати докази найтяжчих міжнародних злочинів. Система «СМЕРЕКА» має покращити координацію та ефективність прокурорів, а також поліпшити процесуальне керівництво[267]. Проте вона буде використовуватись для всіх кримінальних проваджень у межах бази e-Case, що має стати втіленням електронного кримінального провадження, а не тільки буде стосуватись найтяжчих міжнародних злочинів. Обговорення технічних рішень для запровадження електронного кримінального провадження та спеціальних систем як «СМЕРЕКА», яка пропонується для доказів воєнних злочинів, повинне включати також розробку спеціалізованих нормативно-правових актів та розв‘язання питань, пов’язаних із захистом та місцями зберігання таких даних, враховуючи ризики війни.

Також проблеми виникають зі зберіганням габаритних речових доказів. Відповідальність за це покладена на органи досудового розслідування та суд. Передбачена можливість передавати їх для зберігання підприємствам, установам та організаціям, про що складається відповідний протокол[268]. У цьому контексті цілком виправдано з’являються питання щодо місця зберігання вилучених на місці вчинення злочину уламків снарядів чи військової техніки, яка також може розглядатись як речовий доказ у провадженнях за фактами вчинення воєнних злочинів. На практиці це означає, що кожне управління органу досудового розслідування повинно мати достатньо спеціального простору, який має вмістити всі вилучені речові докази. Їх зберігання потребує місця, специфічних умов, а також має бути довготривалим з огляду на строки розслідувань. Більшість слідчих управлінь в регіонах не мають належних умов та інфраструктури для такого зберігання.

Зокрема, місцями зберігання зброї та боєприпасів визначені господарчі підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Головних управлінь Міністерства внутрішніх справ, управлінь Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Головних управлінь та управлінь СБУ після перевірки, державні судово-експертні установи, склади військових частин або відповідних державних підприємств (організацій)[269]. Враховуючи умови війни на території України та масові обстріли з 24 лютого 2022 року, існує значний ризик знищення таких предметів, оскільки місця зберігання подібних речових доказів стають об’єктами нападу. Як приклад, мобільні телефони російських солдатів, які можуть бути використані як джерело доказів, фактично не долучаються до матеріалів кримінальних проваджень. Вони або вилучаються військовими на місцях, або знищуються внаслідок бойових дій.

Коли суд ухвалює рішення у межах кримінального провадження чи постановляє про його закриття, окремо вирішується питання й про вилучені докази[270]. У контексті дослідження фактів найтяжчих міжнародних злочинів докази, отримані в одному провадженні, можуть мати значення для іншого. Тому важливо, щоб порядок зберігання доказів та відповідні процесуальні рішення враховували їхній потенційний вплив на розслідування інших фактів ймовірних найтяжчих злочинів.

Стандарти

Порядок передачі доказів означає процес ведення хронологічного паперового сліду, який фіксує збір, зберігання та передачу доказів з метою демонстрації їхньої цілісності з моменту їх отримання до моменту їхнього представлення в суді або іншому механізмі відповідальності[271]. Визначення та дотримання цього порядку є невід’ємною частиною допустимості та прийнятності доказу у судовому процесі. Практика роботи механізмів правосуддя показує, що одним із завдань офісу прокурора (сторони обвинувачення) є визначення чітких процедур, які регулюють збір, передачу та зберігання доказів. Зокрема, у роботі Міжнародного кримінального суду на Офіс Прокурора покладено обов’язок забезпечувати безперервний порядок передачі та зберігання документів та інших видів доказів на етапі розслідування[272], а відповідальність за докази на етапі судових слухань покладається на Секретаріат Суду[273].

Міжнародні стандарти в частині роботи з доказами підкреслюють такі базові правила:

  • порядок передачі доказів має забезпечуватись з моменту збору доказів і продовжується до їх представлення в суді і після нього;  
  • порядок передачі доказів не повинен порушуватися, а докази повинні залишатися в безпеці в будь-який час;  
  • всі передачі доказів повинні реєструватися, а документація щодо їх порядку зберігання повинна бути доступною для цілей судового процесу[274].

Для того, щоб визначити чи було дотримано порядок передачі доказів, має бути чітко зафіксована інформація щодо того, як доказ було отримано та чи передавався він іншим особам чи органам і яким чином здійснювалась така передача. Особливості порядку передачі доказів можуть включати вимоги щодо його ідентифікації / реєстрації, оформлення протоколу чи нотаток щодо його отримання, окремого пакування з посвідчувальним підписом, додавання приміток до доказу, а також фіксації процесу передачі отриманих доказів[275].   

Системна робота з доказами забезпечується за допомогою бази даних, яка створюється спеціально для роботи механізму правосуддя. Зокрема, відповідна база Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду дозволяє здійснити реєстрацію та збереження доказів, зібраних на різних етапах розслідування, фіксує обставини збору доказу, присвоює йому унікальний реєстраційний номер, відображати метадані електронних доказів, а також забезпечити доступ до інформації стороні захисту під час процесу[276].

З розвитком технологій та зростанням ролі інформації з відкритих джерел, ці підходи поширюються не тільки на роботу з потерпілими та свідками, речовими доказами та експертними висновками, а й базами даних та інформацією у електронному вигляді. Наприклад, Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду для прийняття інформації із зовнішніх джерел створив платформу OTPLink, яка зберігає у цифровому вигляді порядок передачі даних[277]. 

З огляду на те, що зібрані докази у межах розслідувань на національному рівні можуть розглядатись як джерело інформації, зокрема, для Міжнародного кримінального суду та інших національних юрисдикцій, ССГ, вимоги законодавства щодо порядку їх передачі можуть бути тим фактором, що у подальшому може негативно вплинути на допустимість цих доказів. На фоні процесів, пов’язаних з імплементацією Римського статуту до законодавства України, питання врегулювання порядку передачі доказів має розглядатись у межах внесення змін до кримінального процесуального законодавства. Зокрема, чітко має бути прописаний порядок передачі доказів та врегульоване питання щодо вимог до їх збереження.

Захист постраждалих та свідків 

Захист свідків є важливим інструментом у забезпеченні правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини. Постраждалі від подій стають важливим джерелом інформації, що створює ризики не тільки для їхнього життя і здоров’я, але для їхніх родин і близьких. З 2014 року паралельно з розслідуванням наслідків збройного конфлікту на території України непоодинокими стали випадки вбивства свідків, які могли надати інформацію щодо відповідальності РФ[278].


Нині українське законодавство не приділяє достатньо уваги питанню захисту свідків.
У 1993 році було прийнято Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»[279], який фактично є єдиним нормативно-правовим актом з цього питання. Він зазнавав лише редакційних змін у зв’язку з ухваленням у 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу України та його подальших доповнень. Норми цього закону поширюються і на захист постраждалих від найтяжчих міжнародних злочинів. 

Закон містить такий перелік доступних заходів захисту свідків:

  • особиста охорона, охорона житла і майна;
  • надання спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;
  • використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
  • заміна документів та зміна зовнішності;
  • зміна місця роботи або навчання;
  • переселення в інше місце проживання;
  • поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення;
  • забезпечення конфіденційності відомостей про особу;
  • закритий судовий розгляд[280].


З 2014 року у кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних зі збройним конфліктом, на різних етапах їхнього розгляду застосовувались заходи забезпечення безпеки до учасників процесу. Така практика не стала поширеною, але застосовувалась в окремих провадженнях. Суди ухвалювали рішення про зміну анкетних даних свідків[281], проведення допиту свідків у закритому судовому засіданні[282]. Але на практиці такі заходи не можуть належно забезпечити безпеку, оскільки опис обставин справи дозволяє ідентифікувати осіб, до яких були застосовані заходи захисту, а під час судового розгляду справи суд безпосередньо досліджує докази, що може призвести до розкриття особистостей.

Після повномасштабного вторгнення у деяких категоріях справ, зокрема щодо фактів сексуального насильства пов’язаного з конфліктом, запроваджується практика застосування заходів захисту щодо потерпілих, хоча чинне законодавство України визначає можливість такого захисту тільки для свідків. Зокрема, змінюються персональні дані цих осіб. Під час розслідування виникають питання як мають діяти слідчі, представники потерпілих, а також суд у таких умовах, коли відповідний алгоритм відсутній на рівні законодавства.

Чинне законодавство України у сфері захисту свідків потребує ґрунтовного доопрацювання як щодо переліку заходів, так і щодо регулювання адміністративного ресурсу, який відповідає за реалізацію цих заходів на практиці. 12 липня 2021 року у Верховній Раді України було зареєстровано два законопроєкти, які стосуються забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства та інших осіб в інтересах правосуддя (реєстр. № 5752[283] та реєстр. № 5751[284]). Обидва проєкти мають реформувати наявну систему захисту свідків в Україні, аргументуючи пропозиції тим, що система є не тільки неефективною, а й нераціональною з точки зору використання бюджетних коштів. Зазначається також, що положення мають поширюватися на кримінальні провадження, які стосуються фактів вчинення «воєнних та інших міжнародних злочинів». Дотепер жоден із документів не був розглянутий парламентом по суті.

Вся система захисту свідків в Україні має враховувати кілька факторів для того, щоб бути ефективною для постраждалих від найтяжчих міжнародних злочинів: оцінка інформації, яку може надати свідок; належний захист персональних даних свідків; брак доступу до зони збройного конфлікту та свідків; характер збройного конфлікту та ведення активних бойових дій; тривалість проваджень.

Правовий статус постраждалої особи від збройного конфлікту

Дотепер на законодавчому рівні немає чіткого визначення статусу особи, яка постраждала від збройного конфлікту. Тривалі дискусії щодо виокремлення певної категорії переважно пов’язані не з потребою в гармонізації національного законодавства з міжнародним правом у цьому питанні, а з врегулюванням надання соціального захисту та правових гарантій. Визначення правового статусу прив’язується до бюрократичних процедур, а не до дослідження факту завдання шкоди внаслідок чи в умовах війни.

Починаючи з 2014 року обговорювалось визначення правового статусу незаконно затриманих осіб в умовах збройного конфлікту на території України. Питання розглядалось не крізь призму надання гарантій за їхнім правовим статусом, закріплених міжнародним гуманітарним правом, а у контексті можливості виплати грошової допомоги таким особам чи їхнім сім’ям. Лише у 2022 році було прийнято закон, який надав визначення категорії осіб, які були позбавлені волі у зв’язку зі збройним конфліктом, а також соціальні гарантії для сімей таких осіб та питання їхньої соціальної підтримки після повернення. Водночас питання особливих гарантій у межах процесів правосуддя не порушується у тексті, крім права на отримання безоплатної правової допомоги[285].

Вже після 24 лютого 2022 року дискусії поширились і на інші категорії постраждалих від порушень законів та звичаїв війни. Наприклад, 17 червня 2022 року Кабінет Міністрів України створив Координаційний штаб з питань захисту прав осіб, депортованих або примусово переміщених у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України[286]. Діяльність цього Координаційного штабу з одного боку не фокусується на правовому статусі таких осіб, а лише на загальній категорії постраждалих. Але з іншого — потребує чіткого визначення категорії «депортованих чи примусово переміщених осіб», яка не закріплена у національному законодавстві України. У своїй роботі він фокусується на розв‘язанні питань, пов’язаних з особами, які внаслідок збройного конфлікту опинились на території РФ внаслідок депортації, евакуації чи самостійного виїзду та хочуть повернутись на територію України. На практиці коло осіб, які отримують допомогу від штабу є значно ширшим ніж депортовані цивільні, але всі вони, у розумінні діяльності штабу, сприймаються саме як ця категорія постраждалих.

Проблема ініціатив з визначення статусу окремих категорій постраждалих від збройного конфлікту полягає у тому, що він прив’язується до факту вчинення найтяжчих міжнародних злочинів проти таких осіб, але не включає дослідження обставин таких порушень та їхній зміст. 

Наприклад, для встановлення факту отримання цивільною особою поранення на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях такій особі серед пакета документів необхідно було подавати також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження стосовно факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров’я від боєприпасів та/або інші документи, які підтверджують залучення особи до кримінального провадження як потерпілої[287]. Але документ про факт реєстрації кримінального провадження не дає висновку про те, що саме відбулось з такою особою. Разом із визначенням різних категорій постраждалих, важливо також закріпити на рівні національного законодавства України загальний статус постраждалої особи від збройного конфлікту, що надасть можливість вести облік людей, які зазнали впливу війни, визначати масштаби завданої шкоди особам та надавати гарантії їхнього захисту. Лише визначення різних категорій постраждалих є недостатнім кроком, бо кожен факт завдання шкоди має бути належним чином доведений.

Додаткові гарантії для органів правосуддя в умовах збройного конфлікту 

Умови роботи слідчих та прокурорів після повномасштабного вторгнення РФ на територію України вимагають безперешкодного доступу до місць, які контролюються військовими чи охоплені бойовими діями. Подібний запит, у свою чергу, створює ризики для осіб, залучених до розслідування. Працівники цивільних структур, які мають фіксувати наслідки збройного конфлікту та збирати необхідні докази, мають отримати доступ до небезпечних територій та районів, тим самим ризикуючи своїм життям та здоров’ям. 

Крім цього, загальні обставини збройного конфлікту створюють додаткові виклики для професійної діяльності органів правосуддя:

  • по-перше, активні бойові дії охопили більшу територію, а масові ракетні обстріли спричиняють наслідки на території всіх областей України. Це, у свою чергу, збільшує кількість регіонів, органи правосуддя яких залучені до роботи з наслідками збройного конфлікту[288];
  • по-друге, будівлі, в яких знаходяться органи слідства, прокуратури чи суду, періодично стають об’єктами атак: як прямих нападів на місця їх безпосереднього розташування[289], так і завдання супутньої шкоди під час масових обстрілів[290]. Внаслідок чого навіть перебування на робочому місці представників цих органів може становити для них ризик;
  • по-третє, після 24 лютого 2022 року фіксуються випадки повторних обстрілів об’єктів протягом короткого періоду часу. В результаті, слідчі чи прокурори, які виїжджають на місце обстрілу для проведення огляду, можуть постраждати від такого нападу[291]. 

Такі умови роботи для представників органів правосуддя створюють додаткові виклики, які мають бути компенсовані на рівні гарантій та соціального забезпечення. З початку повномасштабного вторгнення у 2022 році збільшилась кількість представників органів правосуддя, які зазнали поранень чи загинули під час виконання своїх професійних обов’язків. На цей час відсутня окрема статистика, яка б відображала кількість постраждалих, але повідомлення про подібні випадки регулярно з’являються у ЗМІ. 

Норми національного законодавства в обмеженому вигляді закріплюють соціальні гарантії та додаткові заходи безпеки для органів правосуддя під час роботи в умовах збройного конфлікту. Найбільше уваги у цьому контексті приділяється законодавством органам досудового розслідування. Особливості покладених на них функцій, наявність силових підрозділів, а також обов’язки з охорони громадського порядку визначають обсяг соціального захисту, який надається працівникам цих органів. Зокрема, Закон України «Про Службу безпеки України» серед іншого передбачає виплату грошової допомоги у разі загибелі (смерті) працівників, їх інвалідності або часткової втрати працездатності[292]. Закон України «Про Національну поліцію» надає додаткові гарантії для працівників НПУ у вигляді, зокрема, збереження грошових виплат у разі захоплення у полон чи заручники, інтернування чи зникнення безвісти за особливих обставин[293]. Крім того, при призначенні заробітної плати слідчим також враховуються специфічні умови їх праці (серед яких також може розглядатись робота у місцевостях, на території яких можливе проведення бойових дій)[294]. Водночас у межах соціального захисту слідчих ДБР не передбачено спеціальні гарантії, пов’язані з небезпечними умовами їх роботи в умовах збройного конфлікту.

Починаючи з 2014 року, після відновлення військових прокуратур, їх співробітники мали можливість працювати у зоні бойових дій та мати безперешкодний доступ до військових частин[295]. На них поширювались не тільки гарантії, передбачені законодавством про прокуратуру, а й захист як для військовослужбовців.  Після ліквідації функції слідства в органах прокуратури, а потім і системи військових прокуратур у цілому, доступ до району ведення бойових дій контролювався військовими, які фактично вирішували питання можливого перебування слідчих та прокурорів на місцях вчинення злочину[296]. 

На противагу цьому, законодавство України, яке регулює діяльність прокуратури, не передбачає додаткових гарантій соціального захисту працівників. Єдиним аспектом соціального забезпечення прокурорів, який може стосуватись викликів збройного конфлікту, є можливість отримати допомогу на поховання працівника, який загинув (помер) у зв’язку з виконанням службових обов’язків[297]. Водночас, 12 червня 2023 року у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт закону № 9380, який пропонує запровадити додаткову надбавку для прокурорів, які працюють у районі ведення бойових дій, а також грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності, а так само часткової втрати працездатності[298]. Не дивлячись на його включення до порядку денного парламенту на початку 2024 року, до цього часу його не було розглянуто. 

Крім цього, на практиці виникають також питання до рівня заробітних плат прокурорів, які залежать від прийнятого державного бюджета на відповідний рік. Затверджені показники у 2024 році зробили заробітну плату прокурорів нижчою серед правоохоронних органів та органів правосуддя[299]. При обговоренні проєкту державного бюджету на 2025 рік було заплановано підвищення заробітних плат прокурорам, а рішення про це отримало попередню підтримку Бюджетного комітету Верховної Ради України[300]. Проте, при подальшому розгляді, після тривалих публічних скандалів навколо органів прокуратури, заплановане підвищення заплат було скасоване[301]. За результатами голосування у Верховній Раді України рівень соціального забезпечення прокурорів залишився тим самим.

Рівень соціального забезпечення слідчих та прокурорів, які залучені до розслідування наслідків війни, безпосередньо впливає і на їх мотивацію до виконання своїх функцій. Враховуючи, що робота на місцях вчинення злочинів створює додатковий ризик для їх життя, він має балансуватись відповідним захистом не тільки для самих працівників, а й для членів їх родин. Враховуючи те, що на рівні НПУ, СБУ та органів прокуратури запроваджено внутрішню спеціалізацію щодо роботи з наслідками війни, працівники переводяться у інші підрозділи всередині системи, тим самим зменшуючи ризики для себе.

[53]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини», № 1689-VII, 07.10.2014: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1689-18#n15. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», № 361-ІХ, 06.12.2019: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#n898.

[54]  Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text. Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», № 2505-VIII, 12.07.2018: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2505-19#n239

[55]  Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», № 2108-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2108-20#n6. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції», № 2110-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2110-20#n6. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України в умовах дії режиму воєнного стану», № 2113-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2113-20#n2. Закон України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України», № 2114-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2114-20#n18. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», № 2117-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2117-20#n2. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану», № 2124-ІХ, 15.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#n5. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо підвищення ефективності боротьби з кіберзлочинністю в умовах дії воєнного стану», № 2149-ІХ, 24.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2149-20#n2. Закон України «Про внесення зміни до статті 263 Кримінального кодексу України щодо скасування відповідальності у випадках добровільної здачі зброї, бойових припасів, вибухових речовин або пристроїв», № 2150-ІХ, 24.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2150-20#n2. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне використання гуманітарної допомоги», № 2155-ІХ, 24.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-20#n2. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення протидії несанкціонованому поширенню інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчиненому в умовах воєнного або надзвичайного стану», № 2160-ІХ, 24.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2160-20#n6. Закон України «Про внесення змін до статті 114-2 Кримінального кодексу України щодо удосконалення відповідальності за несанкціоноване розповсюдження інформації про засоби протидії збройній агресії Російської Федерації», № 2178-ІХ, 01.04.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2178-20#n2. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки», № 2198-ІХ, 14.04.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2198-20#n6. Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо врегулювання процедури обміну осіб як військовополонених», № 2472-ІХ, 28.07.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2472-20#n6

[56]  Закон України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України», № 2114-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2114-20#n18.

[57]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану», № 2124-ІХ, 15.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#n5.

[58]  Бойовий імунітет — звільнення військового командування, військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України», від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна, наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. // Закон України «Про оборону України», № 1932-ХІІ, 06.12.1991: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12#Text.

[59]  Допис на сторінці Ірини Мудрої // Facebook, 09.10.2024: https://www.facebook.com/share/p/1XLCxxcA2v/

[60]  Закон України “Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 3909-ІХ, 21.08.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3909-20#Text

[61]  "Маємо захистити наших військових". Заступниця керівника ОП Мудра про Римський статут, трибунал для Путіна та репарації // Суспільне, 30.08.2024: https://suspilne.media/824671-maemo-zahistiti-nasih-vijskovih-zastupnica-kerivnika-op-mudra-pro-rimskij-statut-tribunal-dla-putina-ta-reparacii/. Навіщо Україні Римський статут і що змінює його ратифікація? Пояснює посол з особливих доручень МЗС Антон Кориневич // Суспільне, 16.08.2024: https://suspilne.media/815005-naviso-ukraini-rimskij-statut-i-so-zminue-jogo-ratifikacia-poasnue-posol-z-osoblivih-dorucen-mzs-anton-korinevic/

[62]  Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 4012-ІХ, 09.10.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4012-20#n6

[63]  Стаття 442. Геноцид
1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої шляхом:
1) позбавлення життя членів цієї групи;
2) заподіяння членам групи серйозної шкоди;
3) створення для групи життєвих умов, спрямованих на повне чи часткове її фізичне знищення;
4) впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню в такій групі;
5) насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
2. Прямі та публічні заклики до вчинення діянь, передбачених частиною першою цієї статті, проголошені з метою повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Примітка.
Для цілей цієї статті під серйозною шкодою слід розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або тілесних ушкоджень середньої тяжкості, вчинення зґвалтування або інших форм сексуального насильства, заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[64]  Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, Резолюція ГА ООН 260 (ІІІ), 09.12.1948: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/genocide.shtml. Ратифікована Українською РСР від 15.11.1954.

[65]  Голова Верховного суду: Українські суди скоро масово розглядатимуть справи щодо геноциду РФ // Українська правда, 04.03.2023: https://www.pravda.com.ua/news/2023/03/4/7392022/. 'Hallmarks of genocide' in Russian crimes across Ukraine, Ukrainian prosecutor says // Reuters, 02.04.2024: https://www.reuters.com/world/europe/hallmarks-genocide-russian-crimes-across-ukraine-ukrainian-prosecutor-says-2024-04-02/

[66]  Повідомлення про підозру Сєргєйцеву Т.М. (оригінал та переклад) // Офіс Генерального прокурора, 06.05.2022: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-sjergjeicevu-tm-original-ta-pereklad. Заклики до геноциду українського народу - суд виніс вирок директору російського пропагандистського телеканалу «RT» // Офіс Генерального прокурора, 17.02.2023: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/zakliki-do-genocidu-ukrayinskogo-narodu-sud-vinis-virok-rosiiskomu-propagandistskogo-telekanalu-rt. В Україні російського пропагандиста Гаспаряна заочно засудили до 10 років тюрми // Лівий берег, 15.11.2023: https://lb.ua/society/2023/11/15/584383_ukraini_rosiyskogo_propagandista.html. Українське правосуддя санкціонує «заклик до геноциду» // Justice.Info, 21.04.2023: https://www.justiceinfo.net/uk/116826-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B4%D1%8F-%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D1%83%D1%94-%D0%B7.html.

[67]  Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. / Частина 3 статті 5 //  Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[68]  Стаття 442-1. Злочини проти людяності
1. Умисне вчинення в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення:
1) переслідування будь-якої групи або спільноти, яка може бути ідентифікована, тобто обмеження прав людини за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, статевими або іншими підставами (ознаками) дискримінації, визначеними міжнародним правом як неприпустимі;
2) депортації населення, тобто примусового і за відсутності підстав, передбачених міжнародним правом, переміщення (виселення) відповідної групи осіб з території, на якій вони законно перебували, на територію іншої держави;
3) насильницького переміщення населення, тобто примусового і за відсутності підстав, передбачених міжнародним правом, переміщення (виселення) відповідної групи осіб з території, на якій вони законно перебували, до іншої місцевості у межах однієї держави;
4) зґвалтування, сексуальної експлуатації, примушування до зайняття проституцією, примусової вагітності, примусової стерилізації або будь-яких інших форм сексуального насильства;
5) обернення в рабство або торгівлі людьми;
6) насильницького зникнення;
7) незаконного позбавлення волі;
8) катування;
9) інших умисних нелюдських діянь подібного характеру, які супроводжуються заподіянням сильних страждань, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень чи серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю, - карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.
2. Умисне вчинення в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення злочину апартеїду, винищення, вбивств - карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[69]  Стаття 437. Злочин агресії
1. Планування, підготовка або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
2. Ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій - карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.           

[70]  Статті 18, 22 Кримінального кодексу України // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text

[71]  Definition of aggression, General Assembly Resolution: https://legal.un.org/avl/ha/da/da.html.

[72]  Римський статут Міжнародного кримінального суду, 17.07.1998 [Eng]: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/RS-Eng.pdf

[73]  Definition of aggression, General Assembly Resolution: https://legal.un.org/avl/ha/da/da.html.

[74]  Збройна агресія — застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські, чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів. / Стаття 1 // Закон України «Про оборону України», № 1932-ХІІ, 06.12.1991: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12#Text

[75]  Вперше було запроваджено Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», № 2268-VIII, 18.01.2018: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19#Text

[76]  47. До осіб із відповідними можливостями можуть належати, наприклад: глави держав та урядів; члени парламенту; лідери політичних партій; дипломати; керівники спецслужб; командири збройних сил, підпорядкованих державі, а також незаконних воєнізованих чи збройних формувань; інші особи, які фактично діють як військові командири; керівники органів виконавчої влади, які здійснюють функції з вироблення та реалізації державної політики і нормативно-правового регулювання у сфері діяльності збройних формувань і обігу зброї; керівники, правовий статус яких не охоплюється поняттям військового командира і які здійснюють владу або контроль щодо осіб, які беруть участь в агресивній війні чи агресивних воєнних діях; інші особи, які хоча й не займають формальних посад, проте здатні реально впливати на військово-політичні процеси, пов`язані з плануванням, підготовкою, розв`язуванням агресивної війни чи воєнного конфлікту та веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій. // Постанова Верховного суду, справа № 415/2182/20, 28.02.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117555176

[77]  Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 4012-ІХ, 09.10.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4012-20#n6

[78]  Стаття 438. Воєнні злочини
1. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій - караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людини, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[79]  Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text. The Legal Framework for Adjudicating War Crimes in Ukraine. Assessment Report and Recommendations on Ensuring Efficient and Fair Adjudication of War Crimes Cases // USAID Activity Office: Office of Democracy and Governance, 29.08.2022: https://drive.google.com/file/d/1AKf1wtvKjv5VKoFuvFnd4nMI-IG2kOL9/view.

[80]  Повідомлення про підозру Кочерміну Р.Д. (оригінал та переклад) // Офіс Генерального прокурора, 12.05.2022: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-kocerminu-rd-original-ta-pereklad

[81] Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 4012-ІХ, 09.10.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4012-20#n6

[82]  Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" // Указ Президента України, № 405/2014, 14.04.2014: https://www.president.gov.ua/documents/4052014-16886.  

[83]  1. Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. / Стаття 258-3 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[84]  4. Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї статті формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої. / Стаття 260 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[85]  Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси, справа № 712/5682/20, 15.11.2021: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101080267. Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, справа № 331/2599/19, 23.07.2019: https://reyestr.court.gov.ua/Review/83218352. Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, справа № 201/8846/23, 02.10.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113869347. Вирок Корольовського районного суду м. Житомира, справа № 296/3045/21, 01.09.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113187315. Вирок Шевченківського районного суду м. Києва, справа № 761/14625/23, 08.09.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113347533

[86]  Стаття 27 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[87]  Стаття 28 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[88]  Стаття 438 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[89]  Стаття 438 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[90]  Стаття 426. Бездіяльність військової влади
1. Умисне неприпинення кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим, або ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.
4. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.  // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[91]  За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом.
Поліцейські поліції особливого призначення Національної поліції України, які під час дії воєнного стану залучені до безпосередньої участі у бойових діях, несуть відповідальність за статтями 402, 403, 414-416, 422, 427, 429, 430, 432-435 цього розділу. / Стаття 401 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[92]  Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області, справа № 485/1015/23, 05.07.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120200633. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 27.03.2024: https://t.me/SBUkr/11565.  Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 24.06.2024: https://t.me/SBUkr/12241. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 24.08.2024:  https://t.me/SBUkr/12730. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 30.08.2024: https://t.me/SBUkr/12782.  Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 03.10.2024: https://t.me/SBUkr/13030. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 20.12.2023: https://t.me/SBUkr/10687. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 30.07.2023: https://t.me/SBUkr/8821. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 29.09.2023: https://t.me/SBUkr/9818. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram,  13.07.2023: https://t.me/SBUkr/8949. «Это военные преступления». Поклонская получила статус подозреваемой – Луценко // Крым.Реалии, 10.10.2018: https://ru.krymr.com/a/news-poklonskaya-poluchila-status-podozrevaemoj/29535846.html. Київський апеляційний суд надав дозвіл на затримання колишнього так званого «прокурора» анексованого Криму, підозрюваної у державні зраді // Київський апеляційний суд, 07.12.2021: https://www.kas.gov.ua/?p=28189&fbclid=IwAR04Bfqnu0UGLAwIJkI6PqmOKzo-k5Khi3dcwsJ6EcN-PPFsoTpZ5KcYOPE. Україна закінчила розслідування зрад Аксьонова, Поклонської і Ко // Українська правда, 11.06.2021: https://www.pravda.com.ua/news/2021/06/11/7296936/.

[93]  Повідомлення про підозру та повістка про виклик Кузьміних А.П. // Офіс Генерального прокурора, 07.01.2025: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-ta-povistka-pro-viklik-kuzminix-ap-ukr-ta-ros. Повідомлення про підозру гр. Скітського О.І. // Офіс Генерального прокурора, 03.01.2025: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-grskitskogo-oi-ukrayinskoyu-ta-pereklad-rosiiskoyu. Вирок Суворовського районного суду м. Одесси, справа № 523/224/23, 27.03.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117988682. Вирок Тростянецького районного суду Сумської області, справа № 588/1363/23, 14.02.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116968500. Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова, справа № 646/4862/23, 16.10.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122340678. Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області, справа № 748/1278/23, 11.03.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117537510. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 20.12.2024: https://t.me/SBUkr/13621. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 06.01.2025: https://t.me/SBUkr/13709.  

[94]  ICTY, Prosecutor v. Brđanin, Appeals Chamber, Judgment, 3 April 2007, ICTY-99-36-A, para. 362. 

[95]   ICC, Prosecutor v. Lubanga, Pre-Trial Chamber I, Decision on the Confirmation of Charges, 29 January 2007, ICC-01/04-01/06-803. ICC, Prosecutor v. Lubanga, Trial Chamber I, Judgment pursuant to Article 74 of the Statute, 14 March 2012, ICC-01/04-01/06-2842, para. 984. ICC, Prosecutor v. Katanga, Trial Chamber II, Judgment pursuant to article 74 of the Statute, 7 March 2014, ICC-01/04-01/07-3436, para. 1399. 

[96]  ICC, Prosecutor v. Katanga and Ngudjolo, Pre-Trial Chamber I, Decision on the confirmation of charges, 30 September 2008, ICC-01/04-01/07-717, para. 495. ICC, Prosecutor v. Lubanga, Pre-Trial Chamber I, Decision on the confirmation of charges, 29 January 2007, ICC-01/04-01/06, para. 330. ICC, Prosecutor v. Blé Goudé, Pre-Trial Chamber I, Decision on the Confirmation of Charges, 11 December 2014, ICC-02/11-02/11-186, para. 137.

[97]   ICC, Prosecutor v. Bemba et al, Trial Chamber VII, Judgment, 19 October 2016, ICC-01/05-01/13, paras. 76-77, 847-848. ICC, Prosecutor v. Katanga and Ngudjolo, Pre-Trial Chamber I, Amended Document Containing the Charges Pursuant to Article 61(3)(a) of the Statute, 26 June 2008, ICC-01/04-01/07-649-AnxlA, para. 94.

[98]  ICC, Prosecutor v. Bemba et al, Trial Chamber VII, Judgment, 19 October 2016, ICC-01/05-01/13, paras. 76-77, 847-848. ICC, Prosecutor v. Katanga and Ngudjolo, Pre-Trial Chamber I, Amended Document Containing the Charges Pursuant to Article 61(3)(a) of the Statute, 26 June 2008, ICC-01/04-01/07-649-AnxlA, para. 94.

[99]   ICC, Prosecutor v. Bemba et al, Trial Chamber VII, Judgment, 19 October 2016, ICC-01/05-01/13, paras. 84-96.  ICC, Prosecutor v. Mbarushimana, Pre-Trial Chamber I, Decision on the Confirmation of Charges, 16 December 2011, ICC-01/04-01/10-465-Red, para. 279. ICC, Prosecutor v. Lubanga, Trial Chamber I, Judgment pursuant to Article 74 of the Statute, 14 March 2012, ICC-01/04-01/06-2842, para. 997.  

[100] ICC, Prosecutor v. Mbarushimana, Pre-Trial Chamber I, Prosecution’s Application under Article 58, 20 August 2010, ICC-01/04-573, p. 68. ICC, Prosecutor v. Mbarushimana, Pre-Trial Chamber I, Decision on the Prosecutor’s Application for a Warrant of Arrest against Callixte Mbarushimana, 11 October 2010, ICC-01/04-01/10-1, para. 39. ICC, Prosecutor v. Mbarushimana, Pre-Trial Chamber I, Decision on the confirmation of charges, 16 December 2011, ICC-01/04-01/10-465-Red, para. 273. 

[101]  Article 25 (3) / Rome Statute of the International Criminal Court // ICC, 17.07.1998: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/2024-05/Rome-Statute-eng.pdf. ICC, Prosecutor v. Banda and Jerbo, Pre-Trial Chamber I, Decision on the Conformation of Charges, 7 March 2011, ICC-02/05-03/09, paras. 96–99. ICC, Prosecutor v. Katanga and Ngudjolo, Pre-Trial Chamber I, Decision on the confirmation of charges, 30 September 2008, ICC-01/04-01/07-717, para. 460.

[102]  Prosecutor v. Tadic, Case No. IT-94-1-T, 7 May 1997, paras. 674. Prosecutor v. Zejnil Delalic, Zdravko Mucic, Hazim Delic, Esad Landzo, Case No. IT-96-21-T, 16 Nov. 1998, paras. 325. Prosecutor v. Anto Furundzija, Case No. IT-95-17/1-T, 10 Dec. 1998, paras. 190-249. Prosecutor v. Jean Paul Akayesu, Case No. ICTR-96-4-T, 2 Sept. 1998, para. 484.

[103]  Римський статут Міжнародного кримінального суду // Верховна Рада України, 17.07.1998: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text

[104]  Article 25 (3 bis) / Rome Statute of the International Criminal Court // ICC, 17.07.1998: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/2024-05/Rome-Statute-eng.pdf

[105]  Article 28 / Rome Statute of the International Criminal Court // ICC, 17.07.1998: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/2024-05/Rome-Statute-eng.pdf.

[106]  Стаття 86. Неприйняття заходів
1. Високі Договірні  Сторони  і  сторони,  що  перебувають  у конфлікті,   повинні  перепиняти  серйозні  порушення  та  вживати необхідних заходів щодо перепинення всіх інших порушень  Конвенцій або цього Протоколу, які є результатом неприйняття заходів, що мають бути прийняті.
2. Той факт, що  порушення  Конвенцій  і  цього  Протоколу  було  вчинене підлеглою особою,  не  звільняє  її   начальників   від   кримінальної або дисциплінарної відповідальності в разі,  якщо вони знали, що мають у своєму розпорядженні інформацію,  яка повинна була б  надати  їм можливість дійти висновку в обстановці, що існувала на той час, що така  підлегла  особа  вчиняє  або  має  намір   вчинити   подібне порушення,  і якщо вони не вжили всіх практично можливих заходів у межах своїх повноважень  для  відвернення  або  перепинення  цього порушення.
Стаття 87.
Обов'язки командирів
1. Високі  Договірні  Сторони  і  сторони,  що  перебувають у конфлікті,  повинні вимагати від воєнних командирів,  оскільки  це стосується осіб,  які входять до складу підлеглих їм збройних сил, та інших  підлеглих  їм  осіб,  щоб  вони  не  допускали  порушень Конвенцій і цього Протоколу і,  в разі потреби,  перепиняли ці порушення та повідомляли про це компетентні власті.
2. З метою запобігання порушенням  і  перепинення  їх  Високі Договірні Сторони і сторони,  що перебувають у конфлікті,  повинні вимагати,  щоб особи,  які входять до складу підлеглих їм збройних сил,   були   обізнані  з  обов'язками,  що  покладаються  на  них Конвенціями  і цим Протоколом.
3. Високі Договірні  Сторони  і  сторони,  що  перебувають  у конфлікті,  повинні вимагати від кожного командира,  який знає про те,  що його підлеглі чи  інші  особи,  що  перебувають  під  його контролем,   мають   намір вчинити або вчинили порушення Конвенцій або цього Протоколу, вжиття необхідних  заходів щодо запобігання подібним порушенням Конвенцій або цього Протоколу і,  за потреби, щодо порушення дисциплінарного чи   кримінального  переслідування  проти  тих,  хто  вчинив  такі порушення. / Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року // Верховна Рада України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text

[107]  ICTY, Mucic et al. (“Celebici”), TC, Judgement, Case No. IT-96-21-T, 16 November 1998, paras. 333- 343.   ICTR, Ndindiliyimana et al., TC II, Judgement, Case No. ICTR-00-56-T, 17 May 2011, para. 126.  

[108]  ICC, Bemba, PTC II, Decision on the Confirmation of Charges, Case No. ICC-01/05-01/08-424, 15 June 2009, para. 407.

[109]  Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права, № 2689, 27.12.2019: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67804.

[110]  Проєкт Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України, № 7290, 15.04.2022: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/39449.

[111]  Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[112]  Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі), № 6-рп/2000, 19.04.2000: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-00#Text.

[113]  Допис Ірини Мудрої // Facebook, 09.10.2024: https://www.facebook.com/share/p/15UsFNhfxc/.  

[114]   Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 4012-ІХ, 09.10.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4012-20#n6

[115]  Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які за межами України вчинили будь-який із злочинів, передбачених статтями 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, підлягають в Україні відповідальності згідно з цим Кодексом незалежно від випадків (умов), передбачених частиною першою цієї статті, якщо такі особи перебувають на території України і не можуть бути видані (передані) іноземній державі чи міжнародній судовій установі для притягнення до кримінальної відповідальності або якщо в їх видачі (передачі) відмовлено. / Частина 2 статті 8 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[116]  Зауваження до проекту Закону України про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього // Верховна Рада України: https://itd.rada.gov.ua/43b7b251-b13f-42a5-9226-13670ac8e49d

[117]  Проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44789

[118]  Пояснювальна записка до проєкту Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/f2066168-87d8-4b4b-8ccc-d98d2ab1b244.  

[119]  ВР ухвалила в першому читанні два законопроєкти, необхідні для імплементації Римського статуту // Укрінформ, 05.12.2024: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3934712-vr-uhvalila-v-persomu-citanni-dva-zakonoproekti-neobhidni-dla-implementacii-rimskogo-statutu.html

[120]  Законопроєкти № 11538 та № 11539 заблокують розслідування міжнародних злочинів в Україні і не мають бути прийнятими / Спільне звернення представників Коаліції «Україна. Пʼята ранку» та Ініціативи «Трибунал для Путіна» // Центр громадянських свобод, 19.12.2024: https://ccl.org.ua/claims/zakonoproyekty-%e2%84%96-11538-ta-%e2%84%96-11539-zablokuyut-rozsliduvannya-mizhnarodnyh-zlochyniv-v-ukrayini-i-ne-mayut-buty-pryjnyatymy/

[121] Вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування. Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом. / Абзаци 1, 2 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини // Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-20#Text

[122] Проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44789

[123]  Проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44789

[124]  Проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44789

[125]  Стаття 147 / Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни // Верховна Рада України, 12.08.1949: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text

[126]  Керівництво вчиненням злочину геноциду, тобто умисне вчинення особою, яка фактично здійснювала керівництво політичною чи військовою діяльністю держави чи контролювала таку діяльність, особисто або спільно з іншою особою чи через іншу особу: 1) розроблення плану вчинення злочину геноциду, 2) участь в ухваленні політичного рішення щодо його вчинення, 3) наказування вчинити злочин геноциду, 4) спонукання до вчинення такого злочину або 5) керування діями, що утворюють злочин геноциду, – карається позбавленням волі на строк від двадцяти до тридцяти років або 6 довічним позбавленням волі. / Стаття 18 / Проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44789

[127]  Наприклад, вилучення військовими транспортних засобів та засобів зв’язку у цивільних, що може бути виправдане військовою необхідністю, обстріл військових позицій у цивільних об’єктах, наслідки для цивільних, спричинені вибуховими залишками війни та ін.

[128]  Статті 27-28 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[129]  Judgement, Tadic (IT-94-1), Appeals Chamber, 15 July 1999, para 185 et seq.

[130]  Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», № 2108-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2108-20#n6. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції», № 2110-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2110-20#n6. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення протидії несанкціонованому поширенню інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчиненому в умовах воєнного або надзвичайного стану», № 2160-ІХ, 24.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2160-20#n6. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки», № 2198-ІХ, 14.04.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2198-20#n6

[131]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України "Про попереднє ув’язнення" щодо додаткового регулювання забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах воєнного стану», № 2111-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2111-20#n5. Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України "Про електронні комунікації" щодо підвищення ефективності досудового розслідування "за гарячими слідами" та протидії кібератакам», № 2137-ІХ, 15.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2137-20#n5.  Закон України «Про внесення змін  до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», № 2201-ІХ, 14.04.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2201-20#n13. Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану», № 2462-ІХ, 27.07.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2462-20#n2

[132]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо порядку скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або його зміни з інших підстав», № 2125-ІХ, 15.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2125-20#n2. Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо обрання запобіжного заходу до військовослужбовців, які вчинили військові злочини під час дії воєнного стану», № 2531-ІХ, 16.08.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2531-20#n3

[133]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо співробітництва з Міжнародним кримінальним судом», № 2236-ІХ, 03.05.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2236-20#n5

[134]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо врегулювання процедури обміну осіб як військовополонених», № 2472-ІХ, 28.07.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2472-20#n11.

[135]  Стаття 216 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[136]  Пункт 20-1 Перехідних положень / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[137]  Реформа СБУ // Служба безпеки України: https://ssu.gov.ua/reforma-ssu.

[138]  Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», № 1207-VII, 15.04.2014: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18#Text.

[139]  Абзац 6 пункт 2 Прикінцевих положень / Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо запровадження інституту умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для безпосередньої їх участі в обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності» // Верховна Рада України, № 3687-ІХ, 08.05.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3687-20#n106.  

[140]  Частина 4 статті 39 «Керівник органу досудового розслідування під час дії воєнного стану має право своєю вмотивованою постановою, погодженою з керівниками відповідних органів досудового розслідування, утворювати міжвідомчі слідчі групи та визначати у їх складі старшого слідчого, який керуватиме діями інших слідчих». / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.  Закон України «Про внесення змін  до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», № 2201-ІХ, 14.04.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2201-20#n13

[141]  Частина 5 статті 36 «Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки), керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійсненням ним досудового розслідування в умовах воєнного стану» / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054. Закон України «Про внесення змін  до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», № 2201-ІХ, 14.04.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2201-20#n13

[142]  Стаття 36 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[143]  Див. детальніше аналіз в Розділі «Робота органів прокуратури в умовах збройного конфлікту».

[144]  Стаття 32 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[145]  Стаття 32 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[146]  Може бути здійснено до початку судового розгляду у виняткових випадках за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків, а також у разі неможливості здійснювати відповідним судом правосуддя (зокрема, у випадку воєнного стану, проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях). // Стаття 34 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[147]  У Полтаві винесли ще три вироки за воєнні злочини. Серед засуджених — працівник «Верховного суду ДНР» // Медійна ініціатива за права людини, 25.06.2022: https://mipl.org.ua/u-poltavi-vynesly-shhe-try-vyroky-za-voyenni-zlochyny-sered-zasudzhenyh-praczivnyk-verhovnogo-sudu-dnr/

[148]  Рішення Іванківського районного суду Київської області від 28.06.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/111894270

[149]  Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12.05.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110824305

[150]  Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення Крошкіну Олексію // Офіс Генерального прокурора, 01.09.2022: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-u-vcinenni-kriminalnogo-pravoporusennya-kroskinu-oleksiyu. Повідомлення про підозру та повістка про виклик Сереброву І.Ю. та Судакову О.В. на 04.07.2022, 05.07.2022 та 06.07.2022 (з перекладом на російську мову) // Офіс Генерального прокурора, 17.06.2022: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-ta-povistka-pro-viklik-serebrovu-iyu-ta-sudakovu-ov-na-04072022-05072022-ta-06072022-z-perekladom-na-rosiisku-movu. Повідомлення про підозру та повістка про виклик Діль А.Д. на 06.06.2022, 07.06.2022 та 08.06.2022 (з перекладом на російську мову) // Офіс Генерального прокурора, 07.06.2022: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-dil-ad-z-perekladom-na-rosiisku-movu. Повідомлення про підозру та повістки про виклик Дударєва О.В. на 04.07.2022, 05.07.2022, 06.07.2022 (оригінал та переклад) // Офіс Генерального прокурора, 09.06.2022: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-ta-povistki-pro-viklik-dudarjeva-ov-na-04072022-0507202206072022-original-ta-pereklad. Повідомлення про підозру та повістки про виклик Агафонову С.І. на 30.06.2022, 05.07.2022, 11.07.2022 (оригінал та переклад) // Офіс Генерального прокурора, 09.06.2022: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-agafonovu-si

[151]  Постанова Верховного суду від 28.02.2024, справа № 753/14148/21: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117442733. Ухвала Київського апеляційного суду від 10.07.2023, справа № 753/14148/21: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113698929. Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24.04.2023, справа № 753/14148/21: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110409601

[152]  Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», № 2617-VIII, 22.11.2018: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2617-19#n586

[153]  Стаття 219 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[154]  Підстави для закриття кримінального провадження закріплені у статті 284 КПК України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054. Зокрема в якості підстави може бути використано пункт 3 частини 1 не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді й вичерпані можливості їх отримати. 

[155]  Майже стовідсотково можемо встановити тих, хто керував злочинами, що скоїли окупанти - керівник Департаменту війни // Інтерфакс Україна, 02.08.2023: https://interfax.com.ua/news/interview/926527.html?fbclid=IwAR0fYe9_jq7IaczVpEwGuGFWoyaGhvJbsumgKZ0qm0XrXtfNMXBLKQO3i_4

[156]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей обчислення строків досудового розслідування в умовах воєнного стану», № 3341-ІХ, 23.08.2023: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3341-20#n2.

[157]  Стаття 219 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[158]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури», № 3509-ІХ, 08.12.2023: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3509-20#n14.

[159]  Rule 160. Statutes of limitation may not apply to war crimes. / Customary IHL // ICRC: https://ihl-databases.icrc.org/en/customary-ihl/v1/rule160

[160]  Convention on the Non-Applicability of Statutory Limitations to War Crimes and Crimes Against Humanity // General Assembly of the United Nations, 26.11.1968: https://www.un.org/en/genocideprevention/documents/atrocity-crimes/Doc.27_convention%20statutory%20limitations%20warcrimes.pdf.

[161]  European Convention on the Non-Applicability of Statutory Limitation to Crimes against Humanity and War Crimes // Council of Europe, 25.01.1974: https://rm.coe.int/168007617f.  Конвенція набрала чинності для України 31.10.2008 // Верховна Рада України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_125#Text

[162]  Article 29 Non-applicability of statute of limitations // Rome Statute of the International Criminal Court, 1998: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/RS-Eng.pdf

[163]  Convention on the Non-Applicability of Statutory Limitations to War Crimes and Crimes Against Humanity // General Assembly of the United Nations, 26.11.1968: https://www.un.org/en/genocideprevention/documents/atrocity-crimes/Doc.27_convention%20statutory%20limitations%20warcrimes.pdf.

[164]  Brecknell v. the United Kingdom, appl. # 32457/04 // ECHR, 27.11.2007: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-83470. Association “21 December 1989” and Others v. Romania, appl. # 33810/07 // ECHR, 24.05.2011: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-104864. Janowiec and Others v. Russia [GC], appl. # 55508/07 and 29520/09 // ECHR, 21.10.2013: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-127684. Aslakhanova and Others v. Russia, appl. # 2944/06 and 8300/07, 50184/07, 332/08, 42509/10 // ECHR, 18.12.2012: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115657.

[165]  Convention on the Non-Applicability of Statutory Limitations to War Crimes and Crimes Against Humanity // General Assembly of the United Nations, 26.11.1968: https://www.un.org/en/genocideprevention/documents/atrocity-crimes/Doc.27_convention%20statutory%20limitations%20warcrimes.pdf.

[166]  Paper on some policy issues before the Office of the Prosecutor // International Criminal Court, 2003: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/NR/rdonlyres/1FA7C4C6-DE5F-42B7-8B25-60AA962ED8B6/143594/030905_Policy_Paper.pdf

[167]  “STRATEGIES FOR THE EFFECTIVE INVESTIGATION AND PROSECUTION OF SERIOUS INTERNATIONAL CRIMES: The Practice of Specialised War Crimes Units” // Redress, FIGH, 2010: https://redress.org/wp-content/uploads/2018/01/Dec-10-The-Pracice-of-Specialised-War-Crimes-Unit.pdf.  

[168]  The Long Arm of Justice: Lessons from Specialized War Crimes Units in France, Germany, and the Netherlands // Human Rights Watch, 2014: https://www.hrw.org/report/2014/09/17/long-arm-justice/lessons-specialized-war-crimes-units-france-germany-and/. Universal Jurisdiction Law and Practice in the Netherlands // OSJI, Trials International, 2019: https://trialinternational.org/wp-content/uploads/2019/05/Universal-Jurisdiction-Law-and-Practice-in-The-Netherlands.pdf. Universal Jurisdiction Law and Practice In Germany // OSJI, Trials International, 2019: https://trialinternational.org/wp-content/uploads/2019/05/Universal-Jurisdiction-Law-and-Practice-in-Germany.pdf. Universal Jurisdiction Law and Practice in France // OSJI, Trials International, 2019: https://trialinternational.org/wp-content/uploads/2019/05/Universal-Jurisdiction-Law-and-Practice-in-France.pdf. Universal Jurisdiction Law and Practice in Sweden // OSJI, Trials International, 2020: https://trialinternational.org/wp-content/uploads/2022/05/UJ-Sweden.pdf

[169]  The Long Arm of Justice: Lessons from Specialized War Crimes Units in France, Germany, and the Netherlands // Human Rights Watch, 2014: https://www.hrw.org/report/2014/09/17/long-arm-justice/lessons-specialized-war-crimes-units-france-germany-and/.

[170]  COUNCIL DECISION on the investigation and prosecution of genocide, crimes against humanity and war crimes 2003/335/JHA // The Council of the European Union,  8 May 2003: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32003D0335

[171]  Universal Jurisdiction Law and Practice in the Netherlands // OSJI, Trials International, 2019: https://trialinternational.org/wp-content/uploads/2019/05/Universal-Jurisdiction-Law-and-Practice-in-The-Netherlands.pdf

[172]  Universal Jurisdiction Law and Practice in the Netherlands // OSJI, Trials International, 2019: https://trialinternational.org/wp-content/uploads/2019/05/Universal-Jurisdiction-Law-and-Practice-in-The-Netherlands.pdf

[173]  Options for Justice: A Handbook for Designing Accountability Mechanisms for Grave Crimes // Open Society Foundation, 2018: https://www.justiceinitiative.org/publications/options-justice-handbook-designing-accountability-mechanisms-grave-crimes/ 

[174]  Central African Republic: First Trial at the Special Criminal Court // Human Rights Watch, 12.04.2022: https://www.hrw.org/news/2022/04/12/central-african-republic-first-trial-special-criminal-court

[175] The Special Criminal Court Must Fill the Justice Gap Left by the ICC in Central African Republic // Opinio Juris, 23.10.2023: https://opiniojuris.org/2023/10/23/the-special-criminal-court-must-fill-the-justice-gap-left-by-the-icc-in-central-african-republic/.

[176]  Частина 2 статті 84 // Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[177]  Частина 2 статті 99 // Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[178]  Стаття 237 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054. Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України "Про електронні комунікації" щодо підвищення ефективності досудового розслідування "за гарячими слідами" та протидії кібератакам», № 2137-ІХ, 15.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2137-20#n5

[179] https://warcrimes.gov.ua/

[180]  Результати роботи з протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, за 2023 рік // Офіс Генерального прокурора, 18.01.2024: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/rezultati-roboti-z-protidiyi-zlocinam-vcinenim-v-umovax-zbroinogo-konfliktu-za-2023-rik

[181]  Судді ВС обговорили з експертами питання щодо допустимості електронних доказів, отриманих із відкритих джерел // Верховний суд, 07.06.2022: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1282146/. Судді Верховного Суду взяли участь у конференції з обміну електронними доказами // Верховний суд, 11.12.2024: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1718490/

[182]  Розвідка з відкритих джерел, штучний інтелект та електронні докази: як працює кримське СБУ // Суспільне Крим, 25.04.2024: https://suspilne.media/crimea/713146-rozvidka-z-vidkritih-dzerel-stucnij-intelekt-ta-elektronni-dokazi-ak-pracue-krimske-sbu/. Судді ВС обговорили з експертами питання щодо допустимості електронних доказів, отриманих із відкритих джерел // Верховний суд, 07.06.2022: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1282146/. Вирок Галицького районного суду м. Львова, справа № 461/1790/19, 25.11.2021: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101378026. Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова, справа № 750/11291/23, 25.04.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118605084. Вирок Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області, справа № 198/206/23, 19.04.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118478551

[183]  Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ,  05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.  

[184]  Вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу, справа № 522/3868/23, 10.10.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114042300. Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області, справа № 748/1599/23, 28.08.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113102312. Вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова, справа № 751/1303/23, 26.10.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114511607

[185]  Постанова Верховного суду, справа № 415/2182/20, 28.02.2024, п. 125: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117555176

[186]  Resolution A/RES/71/248 // UN GA, 21.12.2016: https://documents.un.org/doc/undoc/gen/n16/462/01/pdf/n1646201.pdf?token=tstYGBHou0jC1XtGYb&fe=true

[187]  Implementation of the resolution establishing the International, Impartial and Independent Mechanism to Assist in the Investigation and Prosecution of Persons Responsible for the Most Serious Crimes under International Law Committed in the Syrian Arab Republic since March 2011: Report of the Secretary-General // UN GA, 19.01.2017: https://documents.un.org/doc/undoc/gen/n17/015/53/pdf/n1701553.pdf?token=Q9QxVkcUYSu3eptBgL&fe=true

[188]  Report of the Independent International Commission of Inquiry on the Syrian Arab Republic // UN, A/HRC/39/65, 09.08.2018: https://digitallibrary.un.org/record/1641475.  

[189]  Letter dated 16 January 2019 from the Secretary-General addressed to the President of the General Assembly // UN GA, 21.01.2019: https://iimm.un.org/wp-content/uploads/2022/02/N1901663.pdf

[190]  Application of the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide (The Gambia v. Myanmar) // ICJ: https://www.icj-cij.org/case/178

[191]  Order in re: The Republic of the Gambia v. Facebook, Inc. // The Washington Post, 23.09.2021: https://www.washingtonpost.com/context/order-in-re-the-republic-of-the-gambia-v-facebook-inc/6fd698bc-034f-43e2-a544-5592e174bc8a/?itid=lk_inline_manual_1

[192]  The New Forensics: Using Open Source Information to Investigate Grave Crimes // Human Rights Center School of Law University of California, Berkeley, 2018: https://www.law.berkeley.edu/wp-content/uploads/2018/02/Bellagio_report_2018_7.pdf

[193]  Rules of Procedure and Evidence // ICC, 2005: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/RulesProcedureEvidenceEng.pdf

[194]  Decision on the admission into evidence of items deferred in the Chamber’s ‘Decision on the Prosecution’s Application for Admission of Materials into Evidence Pursuant to Article 64(9) of the Rome Statute / Case of Prosecutor v Jean-Pierre Bemba Gombo // ICC, 27.06. 2013: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/CourtRecords/CR2013_04725.PDF

[195] Warrant of Arrest / Case of the Prosecutor v. Mahmoud Mustafa Busayf Al-Werfalli, Situation in Lybia // ICC, 15.08.2017: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/CourtRecords/CR2017_05031.PDF.

[196]  Decision on Prosecution application submitting 63 open source exhibits into evidence / Case of the Prosecutor v. Al Hassan Ag Abdoul Aziz Ag Mohamed Ag Mahmood, Situation in Mali // ICC, 15.06.2021: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/CourtRecords/CR2021_05447.PDF

[197]  Berkeley Protocol on Digital Open Source Investigations: A Practical Guide on the Effective Use of Digital Open Source and Information in Investigating Violations of International Criminal, Human Rights and Humanitarian Law // OHCHR, 03.01.2022: https://www.ohchr.org/en/publications/policy-and-methodological-publications/berkeley-protocol-digital-open-source

[198]  Berkeley Protocol on Digital Open Source Investigations: A Practical Guide on the Effective Use of Digital Open Source and Information in Investigating Violations of International Criminal, Human Rights and Humanitarian Law // OHCHR, 03.01.2022: https://www.ohchr.org/en/publications/policy-and-methodological-publications/berkeley-protocol-digital-open-source

[199]  Documenting international crimes and human rights violations for accountability purposes: Guidelines for civil society organisations // OTP ICC, Eurojust, EUGN, 2022: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/2022-09/2_Eurojust_ICC_CSOs_Guidelines_2-EN.pdf

[200]  Стаття 86 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[201]  Закон України «Про державну таємницю», № 3855-ХІІ, 21.01.1994: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12#Text

[202]  Стаття 232 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[203]  …через існування обставин, які можуть унеможливити проведення допиту особи під час розгляду справи судом чи можуть вплинути на повноту таких показань (зокрема, небезпека для життя чи здоров’я особи, наявність у неї хвороби чи інші обставини) сторона кримінального провадження має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такої особи в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб… // Стаття 225 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[204]  «Показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.
Показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації». Частина 11 статті 615 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054

[205]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо врегулювання процедури обміну осіб як військовополонених», № 2472-ІХ, 28.07.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2472-20#n11

[206]  Стаття 225 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[207]  Стаття 242 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[208]  Стаття  71 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[209]  Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо оптимізації діяльності спеціалістів у кримінальному провадженні» // Верховна Рада України, 09.10.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4009-20#n9

[210]  Стаття 222. Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування
1. Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. 
2. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв’язку з участю в ньому, про їх обов’язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом. // Стаття 222 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[211] Україна отримала другу французьку мобільну лабораторію ДНК для роботи у регіонах активних бойових дій // Офіс Генерального прокурора, 10.05.2023: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/ofis-genprokurora-peredav-drugu-francuzku-mobilnu-laboratoriyu-dnk-ministerstvu-yusticiyi-dlya-roboti-u-regionax-aktivnix-boiovix-dii. Офіс Генпрокурора передав французьку мобільну лабораторію ДНК Міністерству юстиції для роботи у регіонах активних бойових дій // Офіс Генерального прокурора, 31.08.2023: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/ofis-genprokurora-peredav-francuzku-mobilnu-laboratoriyu-dnk-ministerstvu-yusticiyi-dlya-roboti-u-regionax-aktivnix-boiovix-dii. Дніпропетровські судові експерти отримали мобільну ДНК-лабораторію // Урядовий портал, 10.05.2023: https://www.kmu.gov.ua/news/dnipropetrovski-sudovi-eksperty-otrymaly-mobilnu-dnk-laboratoriiu

[212]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України "Про попереднє ув’язнення" щодо додаткового регулювання забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах воєнного стану», № 2111-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2111-20#n5. Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України "Про електронні комунікації" щодо підвищення ефективності досудового розслідування "за гарячими слідами" та протидії кібератакам», № 2137-ІХ, 15.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2137-20#n5.  Закон України «Про внесення змін  до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», № 2201-ІХ, 14.04.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2201-20#n13. Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану», № 2462-ІХ, 27.07.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2462-20#n2

[213]  Стосується повноважень, передбачених ст.ст. 140 (привід), 163 (розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів), 164 (ухвала про тимчасовий доступ до речей і документів), 170 (накладення арешту на майно), 173 (вирішення питання про арешт майна), 206 (загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини), 219 (строки досудового розслідування), 232 (проведення допиту, впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування), 233 (проникнення до житла чи іншого володіння особи), 234 (обшук), 235 (ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи), 245 (отримання зразків для експертизи), 245-1 (зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису), 246 (підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій), 247 (слідчий суддя, який здійснює розгляд клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій), 248 (розгляд клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії), 250 (проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді), 294 (загальні положення продовження строку досудового розслідування) КПК України. //  Стаття 615 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[214]  Правосуддя за міжнародні злочини внаслідок агресії РФ: позиція суддів, ветеранів / ветеранок та запит населення України / ГО Ukrainian Legal Advisory Group, ГО Інститут миру та порозуміння За підтримки проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу, а також за підтримки Коаліції правозахисних організацій «Україна. П’ята ранку» та Асоціації розвитку суддівського самоврядування України // Київ, 2023: https://drive.google.com/file/d/1CAyeS5adPCc_L_k5z3TZfFW5CGRQMsGt/view?fbclid=IwAR0J0Ikrfgne7f7pwu85DI51cppDykT523on-O2ms5cvT5xZnefaRW-Tuqs

[215]  Стосується процесуальних дій, передбачених ст. ст. 220 (розгляд клопотань під час досудового розслідування), 221 (ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення), 304 (строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження), 306 (порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування), 308 (оскарження недотримання розумних строків), 376 (проголошення судового рішення),  395 (порядок і строки апеляційного оскарження), 426 (порядок і строки касаційного оскарження) КПК України // Стаття 615 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[216]  Стаття 615 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054. The Legal Framework for Adjudicating War Crimes in Ukraine. Assessment Report and Recommendations on Ensuring Efficient and Fair Adjudication of War Crimes Cases // USAID Activity Office: Office of Democracy and Governance, 29.08.2022: https://drive.google.com/file/d/1AKf1wtvKjv5VKoFuvFnd4nMI-IG2kOL9/view.

[217]  Правосуддя за міжнародні злочини внаслідок агресії РФ: позиція суддів, ветеранів / ветеранок та запит населення України / ГО Ukrainian Legal Advisory Group, ГО Інститут миру та порозуміння За підтримки проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу, а також за підтримки Коаліції правозахисних організацій «Україна. П’ята ранку» та Асоціації розвитку суддівського самоврядування України // Київ, 2023: https://drive.google.com/file/d/1CAyeS5adPCc_L_k5z3TZfFW5CGRQMsGt/view?fbclid=IwAR0J0Ikrfgne7f7pwu85DI51cppDykT523on-O2ms5cvT5xZnefaRW-Tuqs

[218]  Стаття 106-1 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054. Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо запровадження інформаційно-телекомунікаційної системи досудового розслідування», № 1498-ІХ, 01.06.2021: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1498-20#Text

[219]  Естонські партнери оголосили тендер на розробку модулів системи управління досудовими розслідуваннями «СМЕРЕКА» // Офіс Генерального прокурора, 11.05.2023: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/estonski-partneri-ogolosili-tender-na-rozrobku-moduliv-sistemi-upravlinnya-dosudovimi-rozsliduvannyami-smereka

[220]  Результати роботи з протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, за 2023 рік // Офіс Генерального прокурора, 18.01.2024: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/rezultati-roboti-z-protidiyi-zlocinam-vcinenim-v-umovax-zbroinogo-konfliktu-za-2023-rik

[221]  Стаття 7 Зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Сторона обвинувачення зобов’язана використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого (зокрема, прав на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя) у разі здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia). / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[222]  Передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, ч. 2 статті 121, ч. 2 статті 127, ч.ч. 2, 3 статті 146, статтями 146-1, 147, ч.ч. 2-5 статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України. // Стаття 297-1 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[223]  Стаття 297-1 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[224]  Пункт 20-1 Перехідних положень / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[225]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення окремих положень у зв’язку зі здійсненням спеціального досудового розслідування», № 1422-ІХ, 27.04.2021: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1422-20#n27

[226]  Частина 5 статті 139 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[227]  Стаття 135 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[228]  Стаття 281 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[229]  Стаття 323 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054. The Legal Framework for Adjudicating War Crimes in Ukraine. Assessment Report and Recommendations on Ensuring Efficient and Fair Adjudication of War Crimes Cases // USAID Activity Office: Office of Democracy and Governance, 29.08.2022: https://drive.google.com/file/d/1AKf1wtvKjv5VKoFuvFnd4nMI-IG2kOL9/view.

[230]  Люди хочуть справедливості тут і зараз, але це «гра в довгу» – керівник «департаменту війни» ОГП про трибунал та злочини росіян (ч. 1) / Юрій Бєлоусов // Telegraf, 08.01.2024: https://telegraf.com.ua/ukr/intervju/2024-01-08/5826305-lyudi-khochut-spravedlivosti-tut-i-zaraz-ale-tse-gra-vdovgu-kerivnik-departamentu-viyni-ogp-pro-tribunal-ta-zlochini-rosiyan-ch-1

[231]  Ставлення населення до міжнародних злочинів в Україні: результати дослідження // ХІСД, 2024: https://ulag.org.ua/uk/reports-and-materials/%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%b2%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d0%bd%d0%b0%d1%81%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d0%b4%d0%be-%d0%b2%d0%be%d1%94%d0%bd%d0%bd%d0%b8%d1%85-%d0%b7%d0%bb%d0%be%d1%87%d0%b8/.  

[232]  Case of Sanader v. Chroatia, ECHR, appl. no. 66408/12, judgment 12.02.2015: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-151039.

[233]  Case of Sejdoviс v. Italy, ECHR, appl. no. 56581/00, judgment 01.03.2006: https://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-72629. Case of Stoyanov v Bulgaria, ECHR, appl. no. 25714/05, judgment.

[234]  Communication No. 16/1977, (Reported at: 78 ILR 18, 19, UNHR Comm. 1983), para 14.1.

[235]  Decision on the ‘Admissibility Challenge by Dr. Saif Al-Islam Gadafi pursuant to Articles 17(1)(c), 19 and 20(3) of the Rome Statute’ / In the case of Prosecutor v. Saif Al-Islam Gaddafi, Situation in Libya // ICC, 05.04.2019: https://www.icc-cpi.int/CourtRecords/CR2019_01904.PDF.  

[236]  Decision on the Admissibility and Abuse of Process Challenges / In the case of Prosecutor v. Jean-Pierre Bemba Gombo, Situation in the CAR // ICC, 24.06.2010: https://www.icc-cpi.int/CourtRecords/CR2010_04399.PDF.  

[237]  Decision on the ‘Admissibility Challenge by Dr. Saif Al-Islam Gadafi pursuant to Articles 17(1)(c), 19 and 20(3) of the Rome Statute’ / In the case of Prosecutor v. Saif Al-Islam Gaddafi, Situation in Libya // ICC, 05.04.2019: https://www.icc-cpi.int/CourtRecords/CR2019_01904.PDF.

[238]  Decision on the criteria for holding confirmation of charges proceedings in absentia / In case of Prosecutor v. Joseph Kony, Situation in Uganda // ICC, 29.10.2024: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/CourtRecords/0902ebd1809dcd08.pdf

[239]  P. 26 / Decision on the criteria for holding confirmation of charges proceedings in absentia / In case of Prosecutor v. Joseph Kony, Situation in Uganda // ICC, 29.10.2024: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/CourtRecords/0902ebd1809dcd08.pdf

[240]  Kony Case: Confirmation of charges hearing to commence in absentia on 9 September 2025 // ICC, 12.12.2024: https://www.icc-cpi.int/news/kony-case-confirmation-charges-hearing-commence-absentia-9-september-2025

[241]  1. Обвинуваченому має вручатись повістка для явки в суд і підготовки свого захисту. 2. Повістка має ясно пояснити наслідки неявки обвинуваченого для розгляду (в тому числі й про початок процедури in absentia, як наслідок неявки). 3. Суд повинен відкласти розгляд, якщо визнає, що особиста присутність викликаного повісткою обвинуваченого є обов'язковим або якщо є підстави вважати, що у нього виникли перешкоди для явки. 4. Справа обвинуваченого не повинна розглядатися за його відсутності (in absentia), якщо можливо і бажано перенести розгляд на територію іншої держави або звернутися із запитом про видачу обвинуваченого. 5. Коли справа обвинуваченого розглядається in absentia докази повинні збиратися звичайними засобами, а захист повинен мати право впливати на цей процес. 6. Судове рішення, прийняте in absentia, має бути доведено до його відома згідно з правилами вручення повісток для явки в суд, і період часу для оскарження не повинен починатися раніше, ніж особа, щодо якої винесено вирок, не отримає ефективного повідомлення про винесене судове рішення, якщо тільки не буде встановлено, що особа навмисно прагнула уникнути правосуддя. 7. Кожен, чия справа розглядалася in absentia, повинен мати можливість оскаржити це судове рішення будь-якими доступними йому засобами, якби він був присутній. 8. Особа, справу якої було розглянуто in absentia і якій не було вручено повістку в належній формі, повинна мати правовий засіб захисту, що дозволяє йому переглянути справу як в питаннях права, так і в питаннях факту. 9. Особа, справа якої розглянута in absentia, але якій повістка була належним чином вручена, має право на повторний розгляд справи у звичайному порядку, якщо ця особа може довести, що її відсутність і неможливість проінформувати суддю у справі була викликана обставинами, що знаходяться за межами її контролю. 

[242]  In Absentia Prosedure: the Concept of Amendments to National Legislation Ukraine // ULAG, 2020: https://ulag.org.ua/reports-and-materials/in-absentia-procedure-the-concept-of-amendments-to-national-legislation-ukraine/.  

[243]  Стаття 528 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[244]  Стаття 571 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[245]  Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 08.11.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_518#Text.  

[246]  Ukraine: International Centre for the prosecution of Russia's crime of aggression against Ukraine starts operations today // European Commission, 03.07.2023: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/ip_23_3606.

[247]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо співробітництва з Міжнародним кримінальним судом», № 2236-ІХ, 03.05.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2236-20#n5.

[248] Ч. 3 ст. 617 КПК України
Положення цього розділу також застосовуються до виконання прохань Міжнародного кримінального суду щодо розслідування злочинів проти відправлення правосуддя, що здійснюється Міжнародним кримінальним судом.
Ч. 3-5 ст. 636 КПК України
3. Рішення Міжнародного кримінального суду про штраф та/або конфіскацію центральний орган України надсилає до суду за місцем проживання особи, місцем відбування покарання особою або місцезнаходженням майна для звернення до виконання у тридцятиденний строк у порядку, визначеному статтею 535 цього Кодексу.
4. Виконання рішення Міжнародного кримінального суду про штраф та/або конфіскацію здійснюється без шкоди для прав добросовісних (bona fide) третіх сторін.
5. Майно або доходи від продажу нерухомого майна чи у відповідних випадках від продажу іншого майна, отриманого в результаті виконання рішення, зазначеного у частині четвертій цієї статті, передаються до Міжнародного кримінального суду. // Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо співробітництва з Міжнародним кримінальним судом», № 2236-ІХ, 03.05.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2236-20#n5.

[249]  Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо співробітництва з Міжнародним кримінальним судом», № 2236-ІХ, 03.05.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2236-20#n5.

[250]  ICC welcomes Ukraine as a new State Party // International Criminal Court, 02.01.2025: https://www.icc-cpi.int/news/icc-welcomes-ukraine-new-state-party.

[251]  Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 4012-ІХ, 09.10.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4012-20#n6.

[252]  Prosecutor v. Tadic, Case No. IT-94-1-T, 7 May 1997, paras. 674. Prosecutor v. Zejnil Delalic, Zdravko Mucic, Hazim Delic, Esad Landzo, Case No. IT-96-21-T, 16 Nov. 1998, paras. 325. Prosecutor v. Anto Furundzija, Case No. IT-95-17/1-T, 10 Dec. 1998, paras. 190-249. Prosecutor v. Jean Paul Akayesu, Case No. ICTR-96-4-T, 2 Sept. 1998, para. 484.

[253]  Римський статут Міжнародного кримінального суду // Верховна Рада України, 17.07.1998: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text.

[254]  На сайті Верховної Ради розміщено документ, на якому позначено, що це «офіційний переклад». Однак офіційним переклад може бути лише тоді, коли міжнародно-правовий документ було ратифіковано і його було узгоджено з офіційною установою, яка регулює його застосування. Римський статут Міжнародного кримінального суду // Верховна Рада України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text.

[255]  Розділ ІХ-2 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[256]  Закон України «Про внесення змін до статті 624 Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення співробітництва з Міжнародним кримінальним судом при проведенні процесуальних дій на території України», № 2598-ІХ, 20.09.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2598-IX#Text.

[257]  Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов’язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. / Частина 2 статті 100 // Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054

[258]  Пункт 8 / Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження // Постанова Кабінету Міністрів України, № 1104, 19.11.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1104-2012-%D0%BF#n19.

[259]  Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження // Постанова Кабінету Міністрів України, № 1104, 19.11.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1104-2012-%D0%BF#n19.

[260]  Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження // Постанова Кабінету Міністрів України, № 1104, 19.11.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1104-2012-%D0%BF#n19.

[261]  Пункт 5 / Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження // Постанова Кабінету Міністрів України, № 1104, 19.11.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1104-2012-%D0%BF#n19.

[262]  Частина 1 статті 221 // Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[263]  Стаття 290 // Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[264]  Частина 1 статті 317 // Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[265]  Пункт 4 // Наказ «Про затвердження та введення в дію Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду» / Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна податкова адміністрація України, Служба безпеки України, Верховний Суд України, Державна судова адміністрація України, № 51/401/649/471/23/125, 27.08.2010: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0051900-10#Text.

[266]  Результати роботи з протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, за 2023 рік // Офіс Генерального прокурора, 18.01.2024: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/rezultati-roboti-z-protidiyi-zlocinam-vcinenim-v-umovax-zbroinogo-konfliktu-za-2023-rik.

[267]  Естонські партнери оголосили тендер на розробку модулів системи управління досудовими розслідуваннями «СМЕРЕКА» // Офіс Генерального прокурора, 11.05.2023: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/estonski-partneri-ogolosili-tender-na-rozrobku-moduliv-sistemi-upravlinnya-dosudovimi-rozsliduvannyami-smereka.

[268]  Пункт 12 / Наказ «Про затвердження та введення в дію Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду» / Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна податкова адміністрація України, Служба безпеки України, Верховний Суд України, Державна судова адміністрація України, № 51/401/649/471/23/125, 27.08.2010: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0051900-10#Text.

[269]  Пункт 16 // Наказ «Про затвердження та введення в дію Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду» / Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна податкова адміністрація України, Служба безпеки України, Верховний Суд України, Державна судова адміністрація України, № 51/401/649/471/23/125, 27.08.2010: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0051900-10#Text.

[270]  Стаття 374 / Кримінальний процесуальний кодекс України, № 4651-VI, 13.04.2012: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/conv#n2054.

[271]  International Protocol on the Documentation and Investigation of Sexual Violence in Conflict Best Practice on the Documentation of Sexual Violence as a Crime or Violation of International Law // UN, 2017: https://www.un.org/sexualviolenceinconflict/wp-content/uploads/2019/06/report/international-protocol-on-the-documentation-and-investigation-of-sexual-violence-in-conflict/International_Protocol_2017_2nd_Edition.pdf.

[272]  Regulation 22 / Regulations of the Office of the Prosecutor // International Criminal Court, 23.04.2009: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/Publications/Regulations-of-the-Office-of-the-Prosecutor.pdf.

[273]  Rule 138 / Rules of Procedure and Evidence // International Criminal Court: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/RulesProcedureEvidenceEng.pdf.

[274]  ICTY Manual on Developed Practices // Prepared in conjunction with UNICRI as part of a project to preserve the legacy of the ICTY, 2009: https://www.icty.org/x/file/About/Reports%20and%20Publications/ICTY_Manual_on_Developed_Practices.pdf.

[275]  Documenting international crimes and human rights violations for accountability purposes: Guidelines for civil society organisations // International Criminal Court, EUROJUST: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/2022-09/2_Eurojust_ICC_CSOs_Guidelines_2-EN.pdf.

[276]  Regulation 23 / Regulations of the Office of the Prosecutor // International Criminal Court, 23.04.2009: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/Publications/Regulations-of-the-Office-of-the-Prosecutor.pdf.

[277]  ICC Prosecutor Karim A.A. Khan KC announces launch of advanced evidence submission platform: OTPLink // International Criminal Court, 24.05.2023 https://www.icc-cpi.int/news/icc-prosecutor-karim-aa-khan-kc-announces-launch-advanced-evidence-submission-platform-otplink.

[278]  Побудова ефективної програми захисту свідків у кримінальних провадженнях, пов’язаних зі збройним конфліктом / Аналітичний звіт // Ukrainian Legal Advisory Group, 2021: https://ulag.org.ua/uk/reports-and-materials/-3.

[279]  Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», № 3782-ХІІ, 23.12.1993: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3782-12#Text.

[280]  Стаття 7 / Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», № 3782-ХІІ, 23.12.1993: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3782-12#Text.

[281]  Справа № 243/1713/15-к. Слов’янський міськрайонний суд Донецької області. Працівника патрульної служби Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області було засуджено за скоєння злочину за ч. 1 ст. 258-3 ККУ, а саме за участь у терористичній організації. Було встановлено, що обвинувачений, діючи в інтересах так званої «Донецької народної республіки», здійснював незаконне затримання людей та залучав їх до примусової праці на блокпостах. До чотирьох свідків, а саме тих, кого обвинувачений незаконно затримав та залучав до примусової праці, було застосовано захист. На підставі їхніх заяв та відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 66 Кримінально-процесуального кодексу України та ст. 2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», анкетні дані свідків були змінені. Вироком суду обвинуваченого визнано винним та засуджено до 8 років позбавлення волі.

[282]  Справа №234/16107/17. Особу обвинувачують у скоєнні злочинів за ч. 2 ст. 260 ККУ «Створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності», зокрема участі в діяльності «Донецької народної республіки». Під час досудового розслідування анкетні дані свідків було змінено постановами слідчого для забезпечення їх безпеки. Окрім того, прокурор, який підтримує обвинувачення в суді, заявив клопотання про проведення на підставі ч. 9 ст. 352 КПК України допиту свідків у закритому судовому засіданні з іншого приміщення, в тому числі у спосіб, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка дає показання. Просив доручити Краматорському ВП ГУНП в Донецькій області, слідчим відділом якого здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження, здійснити виклик вказаних свідків до окремого приміщення без оголошення їх дійсних анкетних даних із вжиттям заходів, які б унеможливлювали їх ідентифікацію. Суд задовольнив клопотання прокурора та наголосив, що «збройний конфлікт до цього часу триває, у зв`язку з чим маються об`єктивні підстави побоюватися, що свідки, які, як зазначає сторона обвинувачення, викривають протиправну діяльність [обвинуваченого], можуть опинитися у небезпеці у випадку розкриття їх осіб». / Ухвала Краматорського міського суду Донецької області про проведення допиту свідків від 23 квітня 2019 року.

[283]  https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=72473.

[284]  https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=72472.

[285]  Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», № 2010-ІХ, 26.01.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2010-20#Text.

[286]  Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Координаційного штабу з питань захисту прав осіб, депортованих або примусово переміщених у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України», № 708, 17.06.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/708-2022-%D0%BF#Text.

[287]  Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я», № 306, 25.04.2018: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/306-2018-%D0%BF#n19.

[288]  "Наш суд працює на межі життя та смерті" — голова Херсонського міського суду Дмитро Гонтар // Судово-юридична газета, 09.12.2023: https://sud.ua/uk/news/publication/287281-nash-sud-rabotaet-na-grani-zhizni-i-smerti-predsedatel-khersonskogo-gorodskogo-suda-dmitriy-gontar.

[289]  Прямий "приліт" у будівлю поліції і люди під завалами. Що відомо про обстріл Кривого Рогу // РБК-Україна, 27.09.2024: https://www.rbc.ua/rus/news/pryamiy-prilit-budivlyu-politsiyi-i-lyudi-1727431104.html. Росія вдарила по відділку поліції у Кривому Розі: один загиблий, понад пів сотні поранених // ВВС Україна, 08.09.2023: https://www.bbc.com/ukrainian/news-66750413.

[290]  Унаслідок ранкового ворожого обстрілу 23 січня 2024 року приміщення Шостого апеляційного адміністративного суду зазнало пошкоджень // Шостий апеляційний адміністративний суд, 23.01.2024: https://6aas.gov.ua/ua/media-kaas/news/5664-unaslidok-rankovogo-vorozhogo-obstrilu-23-sichnya-2024-roku-primishchennya-shostogo-apelyatsijnogo-administrativnogo-sudu-zaznalo-poshkodzhen.html. Внаслідок обстрілу Харкова пошкоджено приміщення одного з судів міста // Судова влада України, 17.01.2024: https://court.gov.ua/press/news/1541488/. Унаслідок обстрілу Херсона була пошкоджена будівля суду // Мост, 16.09.2024: https://most.ks.ua/news/url/unaslidok-obstrilu-hersona-bula-poshkodzhena-budivlja-sudu-foto/. Заступник Голови ВС відвідав Господарський суд Харківської області, який зазнав руйнувань внаслідок ворожого обстрілу // Верховний суд, Facebook, 04.11.2024: https://www.facebook.com/share/p/19spZvwkkf/.

[291]  У Покровському районі внаслідок ракетного обстрілу загинули двоє поліцейських // Укрінформ, 23.08.2024: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3898151-u-pokrovskomu-rajoni-vnaslidok-raketnogo-obstrilu-zaginuli-dvoe-policejskih.html. Двоє поліцейських загинули та шестеро поранені через обстріл Сумщини армією РФ // Суспільне Суми, 27.02.2024: https://suspilne.media/sumy/693794-dvoe-policejskih-zaginuli-ta-cetvero-poraneni-cerez-obstril-sumsini-armieu-rf/. Гуляйполе. Обстріл з «градів» у 20 метрах від екіпажу правоохоронців – як працюють місцеві поліцейські під щоденними обстрілами // Національна поліція України, 05.04.2024: https://www.npu.gov.ua/news/huliaipole-obstril-z-hradiv-u-20-metrakh-vid-ekipazhu-pravookhorontsiv-iak-pratsiuiut-mistsevi-politseiski-pid-shchodennymy-obstrilamy.  На Херсонщині через російську агресію поранені четверо людей, серед них – поліцейський // Поліція Херсонської області, Telegram, 12.10.2024: https://t.me/khersonpolice/12307. Дії поліцейського під час обстрілу / Євтушок В.А., Соколов О.А. // Підготовка правоохоронців в системі МВС України в умовах воєнного стану, Харків, 2022: https://univd.edu.ua/science-issue/issue/6006.

[292]  Стаття 29 / Закон України “Про Службу безпеки України” // Верховна Рада України, № 2229-XII, 25.03.1992: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-12#n259.

[293]  Стаття 94 / Закон України “Про Національну поліцію” // Верховна Рада України, № 580-VIII, 02.07.2015: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#n949. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб” // Верховна Рада України, № 3379-IX, 06.09.2023: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3379-20#n85.

[294]  Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських / Наказ Міністерства внутрішніх справ України // Верховна Рада України, № 260, 06.04.2016: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0669-16#n14.

[295]  Про особливості діяльності військових прокуратур // Наказ Генерального прокурора України, № 12гн, 29.08.2014: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0012900-14#Text.

[296] Закон України “Про особливості державної політики із забезпечення державого суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” // Верховна Рада України, № 2268-VIII, 18.01.2018: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19#n170. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" щодо допуску дізнавачів, слідчих та прокурорів до району здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях” // Верховна Рада України, № 948-IX, 03.11.2020: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/948-20#n2.

[297]  Стаття 84 / Закон України “Про прокуратуру” // Верховна Рада України, № 1697-VII, 14.10.2014: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18#n738.

[298]  Проєкт Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" щодо гарантій для прокурорів, які здійснюють повноваження у кримінальних провадженнях у районах ведення воєнних (бойових) дій” // Верховна Рада України, № 9380, 12.06.2023: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/42103.

[299]  Радою прокурорів продовжується робота над питанням справедливої оплати праці прокурорів // Рада прокурорів України, 10.01.2024: https://rpu.gp.gov.ua/ua/rada_news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=350155. Радою прокурорів України ініційовано перегляд рівня заробітної плати прокурорів // Рада прокурорів України, 31.10.2023: https://rpu.gp.gov.ua/ua/rada_news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=345571. 1600 грн для розрахунку окладів прокурорів в Бюджеті-2024, – Комітет ВР з питань правоохоронної діяльності вказав, що це підриває засади діяльності органів прокуратури // Судово-юридична газета, 09.10.2023: https://sud.ua/uk/news/publication/282615-1600-grn-dlya-rascheta-okladov-prokurorov-v-byudzhete-2024-komitet-vr-po-voprosam-pravookhranitelnoy-deyatelnosti-ukazal-chto-eto-podryvaet-printsipy-deyatelnosti-organov-prokuratury. У 2023 році прокурорам планують у середньому платити 68 тисяч, прокурорам САП – 145 тисяч — проєкт бюджету // Судово-юридична газета, 16.09.2022: https://sud.ua/uk/news/publication/249514-v-2023-godu-prokuroram-planiruyut-v-srednem-platit-68-tysyach-prokuroram-sap-145-tysyach-proekt-byudzheta.

[300]  Бюджетний комітет підтримав збільшення прокурорам у 2025 році прожиткового мінімуму для розрахунку окладів з 1600 грн до 2102 грн // Судово-юридична газета, 28.10.2024: https://sud.ua/uk/news/publication/314185-byudzhetnyy-komitet-podderzhal-uvelichenie-prokuroram-v-2025-godu-prozhitochnogo-minimuma-dlya-rascheta-okladov-s-1600-grn-do-2102-grn.

[301]  Верховна Рада скасувала підвищення зарплат прокурорам // Громадське радіо, 30.10.2024: https://hromadske.radio/news/2024/10/30/verkhovna-rada-skasuvala-pidvyshchennia-zarplat-prokuroriv.

Close Modal