З давніх-давен філософи, законодавці та політики, адвокати, активісти дискутували про те, що таке «справедливість». Від «Республіки» Платона, «Метафізики моралі» Канта до сучасних визначень справедливості — це поняття значно еволюціонувало у різних вимірах через різні елементи, які додавались до нього протягом століть. Характер еволюції справедливості був витканий з отриманих уроків на основі накопиченого людством досвіду та розвитку світу, а також людських цінностей. Понад 2000 років тому відповідальність стала одним з елементів справедливості й до сьогодні, за умови належного забезпечення, сприймається як один із фундаментальних стримувальних факторів майбутніх зловживань, зокрема й тих, що спричинені війнами[1]. Збройний конфлікт Росії проти України мав глибокий вплив на геополітичний, геоекономічний та геосоціальний статус кво світу, спричинив тектонічні зрушення та поглибив розбіжності, і його наслідки продовжуватимуть відчуватися протягом наступних десятиліть. Якщо світ не забезпечить єдину, впорядковану та узгоджену реакцію у сфері правосуддя, глобальна прірва, що утворилася, лише продовжуватиме розширюватися.
Понад 10 років агресія Росії, анексія та окупація нею української території спричиняють все більшу шкоду та несправедливість українському народу, зокрема через вчинення найтяжчих міжнародних злочинів — наприклад, незаконних затримань, катування, зґвалтувань, вбивств, примусового переміщення або депортації, нав'язування свого громадянства, руйнування критично важливої цивільної інфраструктури, викрадення дітей та багато чого іншого. Загальновідомо, що всі ці факти становлять порушення міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права, а також міжнародного права прав людини. Масштаби цих злочинів величезні з точки зору їхньої поширеності та системності, а також кількісної та якісної тяжкості. Якщо такі злочини або порушення не розслідуються, а винні не будуть притягнуті до відповідальності, на міжнародному рівні це може створити ще один прецедент безкарності та надати певний рівень заохочення іншим державам або суб'єктам, які можуть бути схильні до застосування подібних методів ведення війни та неминуче становитимуть загрозу для людства та міжнародного правопорядку.
Для України правда, справедливість і відшкодування жертвам та постраждалим неминуче пов'язані з ефективним притягненням до відповідальності осіб, які вчинили злочини, за допомогою справедливих судових проваджень. Такі процеси, пов'язані з правосуддям, необхідні для того, щоб усе населення зцілилося й отримало надію на притягнення до відповідальності винних у всіх злочинах, вчинених протягом останнього десятиліття. За відсутності ефективного та змістовного правосуддя наступні покоління, ймовірно, будуть накопичувати ненависть, невдоволення, біль і страждання, які можуть роз'їдати суспільство, негативно впливати на його майбутній прогрес і розвиток.
Разом з тим, Україна, можливо, є унікальною порівняно з іншими державами світу, що страждають від наслідків воєн, оскільки отримала безпрецедентну підтримку з боку міжнародного правосуддя у відповідь на повномасштабне вторгнення Росії в лютому 2022 року. Реакція міжнародної спільноти на події продемонструвала і довела два важливі моменти:
- Подолання наслідків повномасштабного вторгнення не є і не повинно бути відповідальністю виключно України, особливо в частині забезпечення правосуддя та відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини, а скоріше поділяти її з усією міжнародною спільнотою.
- Правосуддя та притягнення до відповідальності є одним з найважливіших елементів реакції держав на найтяжчі міжнародні злочини, вчинені під час війни.
Загалом, наскільки б вірними не були обидва твердження, досвід України на сьогодні продемонстрував, що комплексне, ефективне та справедливе міжнародне правосуддя на рівні світової спільноти та національної юрисдикції може бути належним чином досягнуте лише за умови роботи ефективних та необхідних (відповідаючих на «потреби») міжнародних та національних механізмів, а також посилення глобальної архітектури правосуддя. Звичайно, вкрай важливо зазначити, що виклики, з якими стикається Україна на шляху до міжнародного правосуддя, є значними, зокрема включаючи ті, що пов'язані з масштабами злочинів, які продовжують вчинятись, та значними труднощами у розслідуванні та переслідуванні за міжнародні злочини під час конфлікту. Насправді багато з цих викликів не є унікальними для України: багато держав постають перед труднощами у здійсненні правосуддя за схожих обставин.
Однак, попри ці виклики, у цьому звіті представлено «оцінку потреб», яка є життєво важливою для майбутнього правосуддя в Україні і яка ідентифікує виклики, що існують у кримінальній юстиції на національному рівні. Зокрема, «прогалини у відповідальності» розглядаються у контексті здатності України переслідувати та притягнути до відповідальності більшість індивідуальних виконавців найтяжчих злочинів та представників командування, винних у їх скоєнні. Будь-яка майбутня стратегія правосуддя в Україні або міжнародні та національні пропозиції щодо досягнення міжнародного правосуддя повинні ґрунтуватися на всебічному аналізі та оцінці спроможності України розслідувати та переслідувати за вчинені злочини у порівнянні з можливостями та ресурсами залучених міжнародних та регіональних механізмів правосуддя, а також на аналогічній ідентифікації та оцінці потреб постраждалих.
Є надія на те, що після представлення фактичних даних стосовно «прогалин» в українській системі, можна буде розглянути та запропонувати більш «адаптовану» реакцію зі сторони міжнародного правосуддя. Також передбачається, що на відповідь від міжнародних партнерів зможуть вплинути результати оцінки спроможності правової системи України та архітектури правосуддя.
Для цього у звіті проаналізовані виклики, які існують на національному та міжнародному рівнях та мають бути терміново усунуті для забезпечення міжнародного правосуддя:
- Українська правова система наразі не має достатньої технічної та правової спроможності для здійснення справедливого та ефективного правосуддя, встановлення істини, досягнення справедливості та відшкодування жертвам збитків, що будуть відповідати стандартам прав людини відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини та інших міжнародних договорів у цій сфері. Розв‘язання цієї проблеми вимагає суттєвих законодавчих, інфраструктурних та ресурсних змін.
- Враховуючи масштаб і можливу кількість проваджень, міжнародні інституції та треті країни, які проводять власні розслідування, мають обмежені можливості реагувати на величезну кількість найтяжчих міжнародних злочинів, вчинених в Україні. Ті механізми, які працюють наразі, демонструють фрагментарний підхід до міжнародного правосуддя та притягнення до відповідальності.
- Поточна архітектура правосуддя в Україні та на міжнародному рівні не здатна забезпечити достатню та ефективну реакцію на масштаби найтяжчих міжнародних злочинів, вчинених під час російської агресії проти України.
Виходячи з представленої оцінки, найбільш ефективне та дієве рішення для протидії такому масштабу порушень потребує невідкладного та глибшого вивчення. Хоча подальші деталі можуть бути визначені та викладені у наступних звітах, на цьому етапі проведене дослідження дозволяє говорити про те, що стратегічна відповідь з боку міжнародного правосуддя вимагає повноцінної та взаємодоповнювальної «багаторівневої» архітектури правосуддя, яка буде доповнена відповідними механізмами компенсації та відшкодування збитків.