Роль міжнародних механізмів правосуддя

Розслідування ССГ

Робота спільних слідчих груп є однією з форм співробітництва між державами у межах кримінальних проваджень[485]. Правова основа для такого формату сформована у Другому додатковому протоколі до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах[486]. Відповідно до його положень, спільну слідчу групу може бути створено, зокрема, у випадках коли: розслідування злочинів стороною вимагає проведення складних та комплексних слідчих заходів, пов'язаних з іншими сторонами; кілька сторін проводять розслідування злочинів, обставини яких вимагають вжиття скоординованих, погоджених дій на території відповідних сторін. Водночас необхідно чітко розуміти цілі, мету розслідування, яким чином та де буде відбуватись судове переслідування за його результатами.

Після 24 лютого 2022 року Україна, судячи з усього, вирішила використати успішний досвід роботи у ССГ щодо катастрофи рейсу MH17[487], але вже щодо наслідків широкомасштабного вторгнення. 26 березня 2022 року Генеральні прокурори України, Польщі та Литви підписали Угоду про створення спільної слідчої групи для розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності на території України. За повідомленням Офісу Генерального прокурора, діяльність групи буде зосереджуватись на зборі, безпечному зберіганні та швидкому обміні інформацією та доказами воєнних злочинів, зібраними під час розслідувань на території держав-сторін, а також оперативно-розшукових заходах[488]. Євроюст затвердив угоду та наголосив, що приєднання відкрите для всіх держав-членів ЄС[489].

Ірина Венедіктова, на той час Генеральна прокурорка, закликала інші країни, які також відкрили розслідування по ситуації в Україні, приєднатись до роботи ССГ. 25 квітня 2022 року Офіс Прокурора МКС також долучився до роботи ССГ в якості спостерігача[490]. Крім того, Естонія, Латвія та Словаччина також стали частиною ССГ 31 травня 2022 року[491]. А 13 жовтня 2022 року до роботи ССГ[492] та до системи Європолу у 2023 році також приєдналась Румунія[493]. Країни, які мають найбільше практичного та сформованого досвіду переслідування за найтяжчі міжнародні злочини за принципом універсальної юрисдикції, такі як Німеччина, Нідерланди, Франція, Швейцарія не приєднались до ССГ.

З боку України у межах ССГ досліджується так зване «магістральне» провадження, яке збирає в собі всі наслідки широкомасштабного вторгнення РФ на територію України. Як повідомлялось Офісом Генерального прокурора під час створення ССГ, співпраця між країнами має стосуватись проведення опитувань тих осіб, які виїхали з території України внаслідок збройного конфлікту, проведення конфіскації майна осіб, які причетні до вчинення воєнних злочинів на території України[494]. Розслідування інших країн також стосується всіх наслідків збройного конфлікту в Україні, поки не фокусуючись на окремих епізодах.

ССГ дійсно стала досить масштабним утворенням, робота якого вимагає чіткої регламентації на рівні спільної угоди. Як приклад, ССГ щодо збиття рейсу MH17 було створено для розслідування конкретного факту та в якості цілей своєї роботи закріплювала таке: встановити відповідальних за катастрофу та зібрати докази для кримінального переслідування виконавців. Країни визначили, що до розслідування будуть застосовуватися стандарти Нідерландів, а кооперація між країнами має дозволяти нідерландським та австрійським слідчим працювати на території України спільно з українськими правоохоронцями[495]. Але щодо новоствореної ССГ такі рішення не розміщено у відкритому доступі.

Продуктивність та результативність ССГ має залежати від чіткого бачення результату її роботи. Наразі не існує чітко визначеної кінцевої мети, як і стратегії. Її ціль була сформульована так: «сприяти розслідуванню та провадженням у відповідних державах, а також тим, що можуть бути передані до МКС»[496]. З цією метою держави-члени ССГ збирають інформацію від українських біженців та відкритих джерел. Хоча МКС згадується як механізм, який може використовувати ці дані, зрозуміло, що МКС зможе використовувати лише обмежену інформацію, зібрану країнами-учасницями ССГ, яка може бути корисна для його розслідувань. Крім того, немає ясності щодо процесуальних стандартів, які використовуються різними державами для збору інформації. Хоча Європейська мережа з розслідування та геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів («Мережа з розслідування та переслідування геноциду») виконує роль координатора, члени ССГ використовують власне законодавство як правову основу для документування, а це означає, що держави-учасниці мають різні стандарти розслідування. Це може вплинути на якість зібраної інформації та її статус як потенційного доказу, залежно від того, де задокументовані злочини будуть в результаті розглянуті. Щоб чітко визначити кінцеву роль ССГ та її додану цінність у безлічі різноманітних ініціатив у сфері правосуддя, необхідно мати загальну стратегію і бачення архітектури правосуддя та відповідальності для ситуації в Україні.

Створення ССГ у такому форматі з включенням до неї Офісу Прокурора МКС та Євроюсту є безпрецедентним рішенням у багатьох аспектах. Україна таким кроком поставила, у першу чергу, себе у складну ситуацію через відсутність ратифікації та імплементації Римського статуту, через що вона має різні стандарти розслідування у порівнянні з іншими державами-учасницями ССГ. Щобільше, Україна не є учасницею Євроюсту та Європолу. Відповідно, виникають питання щодо доступу її до інформації, яка була зібрана і задокументована іншими державами-членами ССГ, а також використання зібраних даних у національних провадженнях, враховуючи, що законодавство України не допускає у процесі інформацію, зібрану та/або збережену третіми сторонами, такими як Бази доказів найтяжчих міжнародних злочинів (CICED)[497].

Міжнародний центр переслідування за злочин агресії (ICPA)

Російська агресія проти України стала приводом для переговорів між Україною та міжнародною спільнотою щодо можливих варіантів переслідування за злочин агресії[498]. Хоча на той момент остаточного рішення не було прийнято, 3 липня 2023 року було зроблено перший крок до нього, коли в Гаазі було відкрито Міжнародний центр переслідування за злочин агресії. Центр об’єднує прокурорів з різних країн, не тільки зі складу ССГ. Зокрема, уряд США призначив спеціального прокурора з питань злочину агресії, який сприятиме діяльності Центру. Він функціонує за підтримки Євроюсту, який також адмініструє базу доказів, що наповнюється та обробляється у межах роботи Центру[499]. Поки не зрозуміло у межах якого механізму будуть використовуватись докази, з якими працює Центр, але українська сторона повідомляє, що його діяльність має посилити інструменти притягнення до відповідальності за злочин агресії[500].

У березні 2025 року з’явилась новина про те, що США відкликали своїх представників, які брали участь у роботі Центру[501]. Поки важко сказати яким чином це вплинуло на його роботу.

На фоні активних обговорень та розробки документів для створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії, вчиненого проти України[502], Центр продовжував роботу, формуючи власний підхід до ідентифікації суб’єктів для майбутнього кримінального переслідування. При цьому сам центр залишається осторонь роботи з підготовки до створення трибуналу.‍

Наразі прогрес у роботі Центру стримується через відсутність правової бази для збору доказів злочину агресії: незрозуміло яке визначення злочину агресії використовувати під час документування доказів для майбутніх судових переслідувань. З одного боку, є стаття 437 КК України та широке визначення «виконавця» злочину агресії, запропоноване у нещодавньому рішенні Верховного Суду (див. розділ «Огляд національного законодавства України»), з іншого боку, є Римський статут і Резолюція ООН 3314, які дають полярно протилежне визначення (найвищий рівень політичного та військового керівництва, які уповноважені приймати рішення). Ця проблема буде вирішена, як тільки буде досягнуто консенсусу щодо типу механізму відповідальності, що матиме юрисдикцію переслідувати за вчинення злочину агресії в ситуації України.

Розслідування держав за принципом універсальної юрисдикції

Застосування принципу універсальної юрисдикції стало однією з форм міжнародної підтримки процесів правосуддя для України. Загалом, за офіційними повідомленнями 26 країн відкрили розслідування щодо наслідків вторгнення РФ на територію України[503].

Універсальна юрисдикція дає можливість іншим країнам досліджувати факти вчинення найтяжчих міжнародних злочинів, які відбулись за їхніми межами. Хоча це може бути дієвим інструментом для переслідування за вчинення найтяжчих міжнародних злочинів, такі процеси мають власні виклики, зумовлені не тільки складністю переслідування, але й особливостями роботи кожної національної системи правосуддя. З досвіду України ці виклики вже стали помітними.

Досвід країн у переслідуванні найтяжчих міжнародних злочинів

Багато з країн, які відкрили розслідування, не мають досвіду розслідування та переслідування за факти вчинення міжнародних злочинів, дослідження фактів найтяжчих міжнародних злочинів. З одного боку, такі країни як Франція, Німеччина, Швеція та Нідерланди вже мають сформовану практику, методологію, стратегії та прецеденти у справах про воєнні злочини, злочини проти людяності та навіть геноцид. У них створені спеціальні підрозділи у правоохоронних органах, які тривалий час працюють з подібними фактами, що мають місце і на території України, та відкрили структурні розслідування чи окремі справи, у яких постраждалими є їхні громадяни (Франція, Німеччина, Литва).

З іншого боку, такі країни як Польща, Литва, Латвія, Словаччина хоч і мають у національному законодавстві положення про універсальну юрисдикцію, проте практика його застосування відсутня. Вони переважно фокусуються на збиранні інформації у межах своїх структурних розслідувань від українських біженців, які тимчасово знаходяться на їхній території. Ці держави також мають доступ до Європолу, Євроюсту, у межах яких вони можуть обмінюватись інформацією, використовувати бази даних та координувати свою роботу.

Обмеження у застосуванні принципу універсальної юрисдикції

Кожна з країн має власні процедури та обмеження за національним законодавством, які стосуються переслідування за найтяжчі міжнародні злочини. Наприклад, Франція відкрила лише індивідуальні розслідування у справах, що стосуються постраждалих французьких громадян, а для того, щоб притягнути ймовірних виконавців до відповідальності за принципом універсальної юрисдикції щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, потрібно довести їхній зв’язок із Францією. Те ж саме стосується Австрії[504]. Швейцарія дотримується «умовної» або «обмеженої» концепції універсальної юрисдикції, реалізація якої залежить від виконання таких вимог: (a) ймовірний виконавець злочину перебуває на території Швейцарії; (b) ймовірний виконавець злочину не був виданий іншій компетентній юрисдикції[505].

Після ухвалення Закону про правосуддя для жертв воєнних злочинів (JVWC) у 2023 році, у США діє законодавство, подібне до права Німеччини та Швеції[506]. Закон JVWC змінив сферу дії та можливості Сполучених Штатів щодо переслідування воєнних злочинців. Для цього більше не потрібно, щоб жертва або виконавець злочину мали американське громадянство, тому будь-яка особа, що вчиняє воєнний злочин у будь-якій точці світу, може бути притягнута до відповідальності Сполученими Штатами за умови присутності на території країни. Новий закон також скасував термін давності щодо цієї категорії злочинів, хоча його положення не мають зворотної дії в часі. Водночас його положення не охоплюють відповідальність за злочини проти людяності або злочин агресії, а тільки обмежується воєнними злочинами[507].

Крім того, більшість кримінально-правових систем європейських країн, за винятком, наприклад, Франції та США не допускають заочного судочинства, оскільки найбільшим ризиком для них є недотримання права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд. Виходячи з цього у деяких юрисдикціях і передбачені вимоги щодо присутності обвинуваченого або зв'язку його громадянства чи місця проживання з державою, яка здійснює кримінальне переслідування.

Деякі держави мають більш прогресивні закони щодо універсальної юрисдикції, ніж інші, теоретично дозволяючи потерпілим мати прямий доступ до слідчого судді через заяву цивільної сторони або вимагають лише присутності та доступності потерпілих і свідків для дачі ними прямих свідчень представникам держави. Однак, ситуація на практиці залежить від того, наскільки далеко держава готова зайти, щоб окремі виконавці злочинів фізично постали перед судом. З одного боку, безумовно, це питання залежить від наявних ресурсів, а з іншого — це також залежить від готовності й наміру виділити ці ресурси, причому не лише своїх підрозділів, але й офіційних і таємних поліцейських і розвідувальних мереж.

Питання ресурсу

У підсумку, наміри та ресурси є рушійним і вирішальним фактором, коли держави встановлюють правила й ухвалюють рішення про те, чи відкривати розслідування за принципом універсальної юрисдикції чи ні. Німеччина випробувала різні стратегії в окремих ситуаціях, наприклад, під час переслідування членів ІДІЛ за злочини проти єзидів, та вирішила, що не буде відкривати окремі розслідування, якщо немає хороших перспектив виконання ордера на арешт, навіть якщо жертви проживають у Німеччині й доступні для проведення слідчих дій[508]. Зазвичай підрозділи, які працюють з подібними розслідуваннями, є невеликими й мають дуже обмежені можливості для проведення слідчих дій, тому інвестування ресурсу в індивідуальні розслідування, на відміну від структурних, навряд чи призведе до успішного кримінального переслідування.

Навіть структурні розслідування вимагають значних ресурсів (часу, фінансування, людських ресурсів). Наприклад, у вересні 2022 року міністр юстиції Польщі повідомив, що представниками влади вже опитано 1200 українських біженців, а поки в Україні триває війна, кількість жертв і свідків жорстоких злочинів зростає[509]. Тому державам, які збирають інформацію від постраждалих, слід також проводити певну інформаційно-роз'яснювальну роботу, щоб їхні очікування відповідали реальним перспективам відкриття розслідувань на основі наданих свідчень.

Принцип комплементарності та принцип універсальної юрисдикції

Одним з аргументів на користь того, що держави, які застосовують принцип універсальної юрисдикції, повинні бути більш рішучими й проактивними, є їхній статус учасниць МКС та очікування того, що вони діятимуть у дусі Римського статуту та дотримуватимуться принципу комплементарності. У такому випадку ефективна координація між державами стає ключовим фактором в управлінні всіма поточними розслідуваннями, зокрема роботи МКС по ситуації в Україні. КК України передбачає зобов’язання для національних органів розслідувати кожен вчинений злочин[510]. Україна розпочинає розслідування кожного окремого інциденту, незалежно від того, чи досліджується він іншими державами, чи механізмами. Таким чином, національні розслідування за принципом універсальної юрисдикції мають доповнювати зусилля як України, так і МКС у тих випадках, коли обом сторонам бракує спроможності.

Обмеження за українським законодавством призводять до виклику в частині координації та співпраці між всіма залученими державами та механізмами. Щобільше, якщо розслідування за принципом універсальної юрисдикції призведе до отримання ордерів на арешт і Україна вирішить звернутися із запитом про екстрадицію, то перед державою постане дилема, чи буде спроможна Україна у такому випадку забезпечити неупереджений, об'єктивний та справедливий судовий розгляд.

Допомога інших країн

Попри те, що збройний конфлікт на території України триває з 2014 року, лише після 24 лютого 2022 року почали з’являтись офіційні повідомлення від державних органів про надання міжнародної допомоги. Наприклад, кілька місій французьких експертів працювали, зокрема, над збиранням доказів на території Київської області[511], а також були залучені до дослідження подій на території Харківської області[512]. Також Франція передала ОГП мобільну ДНК лабораторію, а експерти провели навчання десяти українських експертів з використання матеріалів та обладнання[513]. Крім того, в Україні працювали експерти-криміналісти зі Словаччини[514], а також польські експерти, які досліджували у Києві, Миколаєві, Бородянці місця, постраждалі від обстрілів[515].

КПК України не передбачає такого порядку надання міжнародної допомоги правоохоронним органам України як візити іноземних експертів на територію України та їхні консультації. Не зважаючи на публічні позиції на підтримку такого формату співпраці, докази, отримані цими експертами у кримінальних провадженнях, не можуть бути допустимими у процесі. Тому, наприклад, результати мобільних ДНК лабораторій підлягають перевірці через проведення судово-медичної експертизи, висновок якої лягає у матеріали провадження[516]. Слідчі та прокурори на практиці не розуміють, як процесуально правильно оформити результати такої міжнародної допомоги.

Інший постійний формат допомоги українським правоохоронним органам у проведенні розслідування запроваджений Сполученими Штатами Америки, Великою Британією та Європейським Союзом[517]. Дорадча група з розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності (АСА) була створена для підтримки Офісу Генерального прокурора[518]. Основне завдання групи — впорядкувати зусилля з координації та комунікації для передачі досвіду, уникнення дублювання зусиль та використання фінансових ресурсів для допомоги кваліфікованого персоналу підрозділам ОГП як державного органу в Україні, який уповноважений здійснювати переслідування воєнних злочинів, вчинених на власній території. Діяльність групи охоплює: роботу Консультативної групи при ОГП, до складу якої входять досвідчені прокурори з розслідування воєнних злочинів, слідчі, військові аналітики, експерти-криміналісти та інші експерти, які базуються в регіоні на постійній основі; мобільні групи правосуддя у складі міжнародних та національних експертів, які створюються та розгортаються для посилення спроможностей підрозділу ОГП з розслідування воєнних злочинів та регіональних прокурорів для проведення розслідувань на місцях[519]. 

АСА стала активною підтримкою для зусиль Офісу Генерального прокурора з розслідування найтяжчих міжнародних злочинів. Починаючи із загальних консультацій щодо організації роботи та формування стратегічних підходів у подібних провадженнях, закінчуючи оцінкою окремих справ, підготовкою правових позицій та збором доказів на місцях. На практиці саме АСА перебрала на себе координаційні функції, які реалізуються органами прокуратури[520]. Зокрема, за сприяння АСА у складі Департаменту збройного конфлікту ОГП було створено спеціалізоване управління щодо сексуального насильства пов’язаного з конфліктом. Саме робота АСА, за публічними повідомленнями ОГП, створює унікальний формат міжнародної співпраці щодо розслідування найтяжчих міжнародних злочинів[521].

Поки спроможність національних органів влади розслідувати та переслідувати таку величезну кількість ймовірних найтяжчих міжнародних злочинів потребує міжнародної допомоги, залучення та участь міжнародних експертів загрожує цілісності розслідувань і підриває шанси на успішне переслідування в судах на національному рівні. Водночас українське законодавство не допускає зворотної дії в часі.

Тому якщо до відповідних процесуальних норм будуть внесені зміни, які нададуть міжнародним експертам належний правовий статус, розслідування, у яких вже було таке втручання, все одно можуть вважатися «проблемними».

Окремо, ще у 2021 році в ОГП було створено Міжнародну раду експертів з питань злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту[522]. На її базі об’єднано національних та міжнародних експертів у галузі міжнародного права, представників неурядових організацій, а також журналістів. Але повною мірою важко оцінити значення та результати роботи такої ради, оскільки обговорення різних пропозицій тривають постійно, а склад ради поповнюється новими тематиками[523]. Та під час дослідження різних аспектів розслідування найтяжчих міжнародних злочинів, тематичні напрямки ради не координуються між собою, просуваючи рішення виключно за своєю темою.

Наприклад, одним з напрацювань підгрупи по СНПК став проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, які пов'язані із сексуальним насильством, яке вчинене в умовах збройного конфлікту» (реєстр. № 9351 від 05.06.2023[524]). Проєкт пропонує зміни до КПК України виключно у контексті розслідування фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Хоча норми кримінального процесуального законодавства потребують загальних змін, які мають полегшити роботу з найтяжчими міжнародними злочинами та не враховані цим текстом.

Активності інших країн щодо дослідження наслідків збройного конфлікту на території України, які мають місце після 24 лютого 2022 року, досить важко проаналізувати крізь призму норм законодавства:

1. Не дивлячись на те, що положення КПК України визначають форми міжнародно-правового співробітництва між державами за допомогою дво- та багатосторонніх договорів, не всі дії держав чітко потрапляють під їхні рамки. Національне законодавство України робить прив’язку до конкретних кримінальних проваджень, у межах яких може здійснюватись міжнародно-правова допомога. Враховуючи кількість проваджень щодо наслідків збройного конфлікту на території України, важко визначити, який конкретний факт потребує найбільше міжнародної підтримки, бо у своїй сукупності подібне сприяння необхідне для всіх проваджень[525]. 
2. Для реалізації міжнародно-правової допомоги держава має подати відповідне прохання на основі договору про правову допомогу між державами. Таке прохання має містити межі запитуваної допомоги, перелік процесуальних дій, до яких потребується увага. 
3. Іноземні експерти, відповідно до положень КПК України, не мають правового статусу на території України та не можуть проводити процесуальні дії. Натомість формат міжнародно-правової допомоги все одно їх прив’язує до роботи національних органів та їхніх активностей у межах кримінальних проваджень.

Враховуючи, що Україна є країною з континентальною системою права, якщо статус міжнародних експертів не визначений національним законодавством, то не можна вважати, що вони відіграють офіційну роль у кримінальному провадженні, а також мають повноваження або здатність проводити процесуальні дії. Це створює проблему допустимості інформації, отриманої за результатом роботи таких експертів. Існує ризик, що зібрані докази не будуть відповідати критерію законності. Зважаючи на те, що заявлені міжнародні експерти допомагають у розслідуванні конкретних кримінальних проваджень, виникає також проблема з наданням їм доступу до матеріалів, оскільки такі дії можуть бути сприйняті як розголошення таємниці досудового розслідування. Наслідком нехтування цими правилами може стати втрата справи у суді через порушення процесуальних вимог.

Поки українська система правосуддя вітає міжнародну допомогу під час розслідування воєнних злочинів, без належного правового підґрунтя її не можна вважати повноцінною. Якщо розглядати міжнародну експертну підтримку як дієву форму співпраці з правоохоронними органами, вона має бути врегульована на рівні національного законодавства України.