Більше десяти років триваючого збройного конфлікту на території України залишили у багатьох постраждалих від найтяжчих міжнародних злочинів відчуття розчарування, з одного боку, та надії — з іншого. Відсутність значного прогресу у забезпеченні правосуддя та подолання безкарності винних викликає зневіру серед населення України. Спочатку окупація Криму, потім бойові дії на сході України та, зрештою — повномасштабне вторгнення РФ — ці події супроводжувались десятками тисяч міжнародних злочинів. Однак, навіть після 11 років, за які не вдалось досягнути повноцінного правосуддя та притягнути винних за кричущі порушення міжнародного права до відповідальності, потерпілі очікують від міжнародної спільноти покарання тих, хто завдав їм тяжких страждань і невиправної шкоди.
Окупація та подальше повномасштабне вторгнення Росії в Україну випробовують на міцність та ефективність архітектуру правосуддя, яку може запропонувати світ. 11 років триваючого збройного конфлікту на території України та 3 роки з моменту вторгнення показали, що навіть найповніша реакція, під час якої були залучені наявні механізми правосуддя, доповнені спеціально створеними та адаптованими рішеннями, не виявилась ефективною.
Очікується, що національна система правосуддя візьме на себе найбільший тягар через розслідування та переслідування за більшість злочинів, передбачених міжнародним правом. Водночас з 2014 року вона стикається з нерозв‘язаними проблемами: відсутність відповідного матеріального та процесуального законодавства; низька спроможність слідчих, прокурорів та суддів забезпечувати повноцінне, неупереджене та справедливе провадження щодо найтяжчих міжнародних злочинів; відсутність ефективної інфраструктури, зокрема щодо спеціалізації судів розглядати справи щодо ймовірних воєнних злочинів; низька компетентність адвокатів захисту, їхнє переслідування та осуд за захист «ворога»; відсутність необхідної інфраструктури для психосоціальної підтримки потерпілих і свідків, а також відповідного законодавства і програм захисту; недостатнє матеріально-технічне забезпечення органів правосуддя; низька здатність місцевої пенітенціарної системи утримувати осіб, які вчинили найтяжчі міжнародні злочини.
Залучені міжнародні та регіональні механізми правосуддя також не мають достатньої спроможності, щоб доповнити роботу національної системи і компенсувати прогалини. Міжнародний кримінальний суд, хоча і був рішучим у видачі ордерів на арешт російського політичного керівництва та військових командирів, залишається обмеженим у своїх можливостях і ресурсах забезпечити правосуддя для українського суспільства. Для держав, які відкрили розслідування за принципом універсальної юрисдикції, пріоритетом є збір інформації від українських біженців у межах власних структурних розслідувань. А індивідуальні справи відкриваються лише тоді, коли ймовірний виконавець чи жертва є громадянами цієї держави. Спільна слідча група веде активну роботу вже більш як три роки, але її мандат, компетенція і роль у глобальній екосистемі правосуддя залишаються незрозумілими. Наостанок, роль і спроможність Міжнародного центру з переслідування за злочин агресії, створеного як частини майбутнього спеціального трибуналу остаточно не визначені. Хоча завдання цієї інституції — документувати та розслідувати злочин агресії, залишається незрозумілим, яке визначення та стандарти будуть застосовуватись під час цього. Хоча Кримінальний кодекс України містить визначення злочину агресії, його суть суперечить положенням Римського статуту та Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1314.
Попри велику зацікавленість у переслідуванні злочину агресії, політична воля щодо створення окремого механізму чи внесення змін до Римського статуту, щоб надати повноваження МКС на це, судячи з усього, розділилась.
Цей звіт демонструє, що є нагальна потреба фокусуватись не тільки на переслідуванні за злочин агресії, а й на забезпеченні повноцінного правосуддя для українського суспільства, жертв і вцілілих. Вкрай важливо розробити всеосяжну архітектуру правосуддя та притягнення до відповідальності, яка буде здатна ефективно та дієво реагувати на поточні потреби й запит на правосуддя.
З цією метою як міжнародній спільноті, так і Україні рекомендується розглянути можливість створення системи правосуддя щодо найтяжчих міжнародних злочинів, яка буде складатись із трьох рівнів:
Рівень 1
Міжнародний кримінальний суд (очікувано з фокусом на вище цивільне та військове керівництво, «найбільш відповідальних» та особливо «складні» справи).
Рівень 2
«Гібридний»/інтернаціоналізований механізм з юрисдикцією для переслідування найтяжчих міжнародних злочинів (враховуючи мандат МКС, фокус на безпосередніх виконавців та виконавців середнього рівня). Його мандат має забезпечувати розбудову спроможності та збереження «інституційної пам’яті» для цілісності роботи механізму, діятиме до його «завершення», тобто поки всі необхідні справи не будуть закриті, а виконавці — притягнуті до відповідальності.
Рівень 3
Спеціалізація на рівні національної системи правосуддя, запроваджена серед органів слідства, прокуратури та судів чи окремих палат в апеляційних судах та Верховному суді (фокус на дослідженні злочинів проти основ національної безпеки, вчинених в умовах збройного конфлікту, та відповідальності безпосередніх виконавців найтяжчих міжнародних злочинів, які є громадянами України, зокрема у складі незаконних збройних формувань).
Незалежно від того, коли та чи взагалі запропонована архітектура правосуддя буде імплементована у частковому чи повному вигляді, наступні рекомендації мають бути реалізовані як частина ширшої реформи правосуддя у межах процесу вступу до ЄС:
1. Повноцінна імплементація Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
2. Кримінальний кодекс України:
- Невідкладною є гармонізація найтяжчих міжнародних злочинів та їхнє визначення відповідно до розуміння міжнародного права, також передбачення ретроактивної дії цих положень; рекомендовано під час напрацювання змін до кодексу взяти за основу прийнятий Верховною Радою в травні 2021 року проєкт № 2689.
- Перегляд та внесення змін до статей 27 (співучасть) та 28 (спільне вчинення злочину) для приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів щодо розуміння форм участі у вчиненні злочину, допомоги та сприяння, спільної злочинної діяльності (додатково).
3. Кримінальний процесуальний кодекс України:
- Першочергово необхідно переглянути та внести зміни до статті 216, які передбачатимуть підслідність слідчих Національної поліції України з розслідування злочинів, включених до Розділу XX Кримінального кодексу України.
- Внести зміни до статей 89–91, необхідні для визнання інформації з відкритих джерел в якості доказу та імплементації міжнародних стандартів за Протоколом Берклі щодо їхньої верифікації й зберігання, а також з урахуванням найкращих практик та напрацьованого досвіду як в юрисдикціях третіх країн так і міжнародних механізмів таких як ІІІМ (Сирія) та ІІММ (М’янма).
- Внести зміни до положень, які визначають порядок зберігання речових доказів та систему їхньої передачі під час провадження щодо найтяжчих міжнародних злочинів.
- Розробити процедуру визнання розвідувальної інформації допустимим доказом у кримінальному провадженні.
- Щодо порядку розгляду провадження за відсутності підозрюваного/обвинуваченого (in absentia): передбачити, що пріоритет розгляду злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку за статтями 436–447 Кримінального кодексу України (Розділ XX) має бути за присутності підозрюваного/обвинуваченого, зважаючи на високий суспільний інтерес та забезпечення права на справедливий судовий розгляд. Але окремі питання можуть досліджуватись in absentia у виключних випадках, враховуючи поточні підходи у міжнародному праві та практиці МКС. Включити право на повторний судовий розгляд; щодо повідомлення підозрюваного/обвинуваченого: частина 5 статті 297 (щодо повідомлення у засобах масової інформації) не має застосовуватись в умовах збройного конфлікту, натомість підозрювані/обвинувачені мають бути оголошені у національний розшук та повідомлені про процес за допомогою всіх доступних засобів зв’язку. Інституції, які надають адміністративні, соціальні та фінансові послуги мають повідомляти органи слідства чи прокуратури про факт звернення осіб, які знаходяться у такому розшуку, для отримання послуг.
- Передбачити процедуру розслідування та переслідування злочинів за принципом універсальної юрисдикції, взаємодії з іншими державами.
4. Право на справедливий судовий розгляд:
- Відповідно до реалізації права на справедливий судовий розгляд важливо забезпечити виконання релевантних рішень ЄСПЛ для запобігання порушенню норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які часто фіксуються у практиці, зокрема щодо тривалості кримінальних проваджень, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, реалізації права на захист тощо. Щодо військовополонених, які підозрюються у вчиненні злочинів, враховуючи їхній можливий обмін, розробити процедуру, яка буде відповідати міжнародним стандартам.
5. Розробити необхідне законодавство, яке стосуватиметься захисту потерпілих та свідків від найтяжчих міжнародних злочинів, та впровадити підхід, орієнтований на потерпілих.
6. Процес прийняття України до ЄС займає необхідний час та потребує інвестицій. На цьому перетині рекомендовано сприймати створення «гібридного»/інтернаціоналізованого механізму правосуддя як частину процесу довгострокового залучення та партнерства, яке може також сприяти повоєнному відновленню та підтримці.
7. Адвокати захисту:
Органам адвокатського самоврядування необхідно запроваджувати загальнонаціональні програми з просвітництва спрямовані на формування у суспільстві розуміння принципу «неототожнення адвоката з клієнтом» та поваги до роботи таких адвокатів. Крім цього, органи адвокатського самоврядування, органи досудового розслідування та прокуратури мають ефективно реагувати на факти переслідування адвокатів за їх професійну діяльність, зокрема у провадженнях, що стосуються наслідків збройного конфлікту.
Російська агресія проти України має бути каталізатором для міжнародної спільноти, щоб почати створювати систему міжнародного правосуддя, яка буде спроможна реагувати на наявні та майбутні потреби тих, хто страждає від найбільших наслідків війни.
